25 вересня 2015

Перелізти через паркан: навіщо Києву стільки огорожі та що з нею робити

Експерт у галузі будівництва та громадський активіст Павло Чиклікчи написав для Platfor.ma про те, що змінити зовнішній вигляд та атмосферу Києва дуже просто: треба лише прибрати безліч непотрібних огорож та підійти до цього питання з розумом.

  

Фотографія: shutterstock.com

Наразі найточніший епітет, що характеризує Київ – це «пострадянський». За роки незалежності ми так і не спромоглися на написання справжньої стратегії розвитку міста, а розробка та внесення змін до містобудівної документації стали однією з  найбільш корупційних сфер діяльності міської влади. Ми не виробили нових підходів до планування міського простору і додали таких характеристик столичній забудові як хаотичність, щільність та відсутність архітектурного стилю.

 

Києву потрібний кардинально інший підхід до формування міського простору, головною метою якого є не тільки формування комфортного та функціонального середовища, але й зміна відношення людей до простору як до власного. Якщо  впровадження проектів з ревіталізації міських районів, нових підходів до міського планування або створення public spaces є достатньо ємними з точки зору часу, коштів та процедур, то реалізовувати «бюджетні» проекти, спрямовані на  зміну позиціонування Києва як пострадянського міста можна вже сьогодні.  Декомунізації потребують не лише назви вулиць, а і міський простір. Червонозоряний проспект буде сприйматися Червонозоряним, доки під ним будуть такі підземні переходи, а вздовж нього – побілені бордюри та іржава огорожа.

 

Зверніть увагу на кількість непотрібних огорож в Києві. Наше місто – їх справжній музей. В радянські часи огорожа була одним з елементів організації міського простору – нею намагалися впорядковувати територію та рух пішоходів. Відгородити все, коли все було спільне. Нажаль, цей вуличний декор і досі сприймається нами як необхідний. Міська влада, ЖЕКи та інші «балансоутримувачі» продовжують ремонтувати та фарбувати заіржавіле, поріділе та криве в зелений, жовтий та червоний.

 

Тож пропоную почати «декомунізацію» простору із демонтажу непотрібних  огорож. Такі роботи не потребують великих витрат міського бюджету. Навпаки, відсутність огорож допоможе заощадити бюджетні кошти, адже щорічно на відновлення та ремонт огорож витрачається немаленька сума. Крім того, демонтовані конструкції можна продати як металобрухт, а отримані кошти спрямувати на реалізацію  урбаністичних  проектів.

 

Однак заощадження та можлива матеріальна вигода не є основною метою демонтажу непотрібної огорожі. Реалізація подібних  проектів має допомогти змінити відношення людей до  простору  – люди почнуть усвідомлювати, що огорожі не потрібні, бордюри не повинні бути білими, автомобільні шини не слід використовувати для благоустрою території, а зелений газон краще, ніж зорана клумба. Щось на зразок теорії «розбитих вікон» в урбаністиці.

 

Демонтувати пропоную саме непотрібні огорожі. Звісно, функціонально необхідними є огорожі, які зведені навколо приватної власності – встановлення таких огорож є прерогативою власника; встановлені навколо дитячих майданчиків, навчальних закладів, місць для вигулу собак; або змонтовані на естакадах, мостах, дорогах з метою захисту пішоходів, велосипедистів.

 

Непотрібні огорожі, які слід демонтувати, умовно можна поділити на такі групи.

 

Перша. Огорожі, встановлені навколо зелених зон. Ця група огорож встановлюється з метою недопущення ушкодження газонів (зелених зон).  Наприклад такі:

 

 

Сама ідея відгородити зелені зони огорожею є абсурдною. Зелені зони – це функціональна частина міського простору, яку ми маємо використовувати – ходити по газонах (так, по газонах треба ходити), влаштовувати місця відпочинку та міські городи. Встановити огорожу навколо зеленої зони – це все одно що огородити частину квартири, не використовувати її та не прибирати там.  Сьогодні типові зелені зони в спальних районах міста недоглянуті або взагалі перетворились на лисі клумби та пустирі, в яких немає власника.

 

Встановлення огорожі навколо газонів нормативно регламентоване Правилами благоустрою Києва як обов’язок балансоутримувача «встановлювати декоративну захисну огорожу у місцях постійного ушкодження газонів». На мій погляд, така редакція норми не заважає вже сьогодні демонтувати такі огорожі, оскільки вони не є декоративними, а з пошкодженням газону слід боротися бар’єрними стовпчиками та запровадженням дієвих механізмів притягнення до адміністративної відповідальності  власників транспортних засобів.

 

Друга група. Непотрібними є огорожі, що встановлені з метою недопущення паркування автомобілів. Насправді такі функції мають виконувати паркувальні (бар’єрні) стовпчики, бетонні напівсфери або зелені насадження. Вони не потребують експлуатаційних витрат, є більш естетичними та непомітними в дизайні міського середовища. Для порівняння наводжу фото з вулиць Києва та Лісабона:

 

 

Отже, в місцях, де справді є необхідність в недопущенні паркування автомобілів, огорожі мають бути замінені на естетичні паркувальні стовпчики. В цій боротьбі більш дієвим буде запровадження високих штрафів та механізмів їх стягнення.

 

Третя група. В абсолютній більшості випадків непотрібними є огорожі, встановлені вздовж міських доріг та тротуарів. Цікаво, що в містах Європи з метою захисту людей від автомобілів бар’єрні елементи встановлюють саме на пішохідних переходах. В Києві навпаки – огорожі є всюди вздовж дороги, окрім «зебр» та зупинок. Порівняйте пішохідний перехід на вулицях Києва та Барселони:

 

 

Звісно, необхідність встановлення таких огорож визначена нормативно в держстандартах, що регламентують безпеку дорожнього руху. В них знаходимо і призначення таких огорож – «для впорядкування руху пішоходів та запобігання виходу на проїзну частину диких і домашніх тварин».  Така застаріла норма  чудово  ілюструє хибний підхід до міського планування – місто для автомобілів. Але місто в першу чергу має бути комфортним для пішоходів, а не лабіринтом огорож. Безумовно, такі стандарти потребують перегляду.

 

А є й огорожі, які просто необхідно заборонити та штрафувати за їх встановлення. В першу чергу це огорожі із автомобільних шин. Вони не виконують жодних функцій, спотворюють зовнішній вигляд вулиць і становлять екологічну небезпеку. Така заборона має стосуватися використання шин для благоустрою території в принципі – як огорожі, як об’єкту декору чи матеріалу для скульптурних композицій.

 

 

Окремо звертаю увагу на дизайн тих огорож, які потрібні. Слід відмовитися від використання огорож, які в застарілих будівельних нормах називаються «экономичные конструкции индустриального изготовления», і виробити єдиний підхід до вигляду огорожі в місті. Зокрема, використовувати сучасний дизайн та фарбувати огорожі тільки в чорний колір, оскільки огорожа  є елементом простору, який має бути стриманим та непомітним.

 

Демонтувати непотрібну огорожу можна в швидкий спосіб. Міська влада має визначити, яка огорожа є потрібною та пофарбувати її в чорний колір до певної дати. Після настання цієї дати будь-хто може демонтувати непотрібну огорожу, яка не є чорного кольору. Таким чином за короткий проміжок часу в Києві залишиться лише функціонально потрібна огорожа чорного кольору. Звісно, можливі і інші варіанти, які дозволять міській владі отримати кошти від продажу металобрухту та спрямувати їх на інші проекти.

 

Під вказаний проект пропоную запустити сайт-лічильник із такими показниками – кілометри непотрібних огорож, розмір зекономлених коштів на ремонті та сума коштів, отримана внаслідок продажу огорож як металобрухту. Просто цікаво скільки. Впевнений – цифри будуть вражаючими. Як, врешті решт, вражаючою буде і зміна сприйняття міста від цих простих метаморфоз.


comments powered by Disqus