Вчора, 27 грудня 2016

Потяг до зла: як українська залізниця воює проти людяності

Випускник Коледжу Європи у бельгійському Брюгге Павло Федикович, як і всі ми, не раз користувався українською залізницею. Для Platfor.ma він написав про те, як алгоритм подорожі потягом невід’ємно пов’язаний з приниженням, і чому одне купе символізує всю країну.

 

 

Подорож у нічному поїзді – це приниження. Приниження, яке триває іноді 10, іноді 12, а іноді і всі 14 годин. Але так було завжди: так звикли батьки, так їздили їх діти, так, скоріше за все, будуть вимушені їздити внуки. Всі ми, українці, давно вже звикли до цього транспортного приниження.

 

З чого складається романтика українських нічних поїздів? Пропоную перелік необхідних її елементів. За ідеал нічного поїзда візьмемо 99 з Києва до Ужгорода. Купе. Бо плацкарт – це вже найважчий рівень складності.

 

Довгоочікуваний день подорожі. Ви приїхали на київський вокзал і розумієте, що для того, щоб потрапити на колію, вам потрібно або піднятись – якщо з підземного переходу, – або спуститись – якщо з вокзалу. Можливо, у вас велика сумка, однак є одна прикра річ, – ніяких пандусів конструкція сходів не передбачає. На всьому головному вокзалі столиці України. Зате є люди з обмеженими можливостями, для яких це надзвичайно складна перепона. На вокзалі ж про це, мабуть, не думають. Мабуть, скажуть користуватись ліфтом. Так, він десь є.

 

Продовжуємо наш захоплюючий шлях. Дуже добре, якщо ви здорова та сильна людина. Тоді вам не забракне сил піднятись до вагона високими залізними сходами. Ця вправа непогано замінює скеледром. Якщо ж вам не пощастило зі здоров'ям, то, на жаль, це буде ще однією перепоною для вашої нормальної поїздки.

 

Також тут хотілось би відзначити турботу і професіоналізм провідників, які стародавньою ганчіркою протиратимуть для вас поручень на кожній станції слідування поїзду. Напевно, десь написано, що так робити треба. Гігієна – це важливо.

 

Отже, тим часом ви заходите до вагона. Їхати близько 14 годин. Вас зустрічає сморід, сморід старості, сморід Радянського союзу, сморід застою залізничного транспорту України, дерибану і корупції. В цьому смороді треба буде провести наступний шмат вашого життя.

 

Зате над вікнами висять пластикові зелені рослини для створення атмосфери романтики і затишку. Потяг до краси у потязі до Ужгорода.

 

Є таке святе українське залізничне правило: «не брати місця біля туалету». Його суттю є те, що в купе біля туалету сморід стає ще гіршим, бо до всього вищезазначеного додаються ватерклозетні аромати. Тому, якщо квитків не було, а ви взяли біля туалету, то подорож стає вдвічі гіршою.

 

Заходите в купе. Це ваш мікрокосмос на наступні 14 годин. Купе – це завжди лотерея. Українське суспільство багатогранне, тож ви ніколи не знаєте, з ким опинитесь у замкненому просторі, з ким проведете романтичну ніч у українському поїзді. Буває люди на п’яну голову падають з ліжок, буває сваряться і б’ються, буває – просто чіпляються. Усіляке буває.

 

Іноді до смороду вагону і вбиральні можуть додатись ще нотки алкоголю і все, що з цього слідує. Наш народ любить прикластися до чарки. Чому б цього не зробити у романтичну ніч в поїзді? Подорожі створені для смаженої курочки, яєць та алкоголю. Часник і цибуля – це вже джекпот.

 

Слова «комфорт» і «купе» починаються з однієї літери, але знаходяться в словнику далеко одне від одного. Ліжко – тверде і незручне. Постіль іноді (не завжди, що вже, маємо визнати, досить непогано) буває вологою і брудною. Двері в купе іноді просто заїдають і їх необхідно як славнозвісну рєпку тягнути всім разом. Вбиральня – це окремий тип приниження, такий собі натяк від залізниці, що час у фізиці поняття відносне, і XXI сторіччя буває не всюди. Приниження тут нице, природне. І знову ж таки, добре, якщо ви молоді і повні сил. Якщо ж в вас обмежені можливості, то вас просто позбавляють права відчувати себе повноцінною людиною.

 

У купе завжди треба бути готовим, що буде або дуже холодно, або дуже спекотно. Чесно кажучи, навіть не знаю, що гірше – коли «топлять» на повну або коли не обігрівають вагон зовсім. В будь-якому випадку вам не дадуть відчути себе комфортно, цієї опції немає ні в електронному квитку, ні в паперовому.

 

Світ не стоїть на місці. У Каліфорнії розробляють проект Hyperloop, TGV долає французькі відстані зі швидкістю 320 км за годину. Але вас це не стосується. Ви їдете у вагоні з розеткою на 110 вольт. Ваше купе трясе, з усіх усюд лунають дивні звуки ляскоту всіх елементів конструкції вагону. Іноді щось гримить під колесами, іноді поїзд раптово зупиняється, іноді від трусу падають речі зі столів.

 

 

Поїзд, немов поранений звір, біжить крізь українські простори колій. Він знає, що сили його вже закінчуються, що вік він свій вже дожив, але вірить, що може його модернізують, може полагодять колись його амортизаційні рани. Цей поїзд – реліквія іншої епохи, іншої країни. Але ця епоха ще досі живе, ще досі мерехтить де-не-де у найбільшій державі Європи. До неї додається гнітючий декаданс суспільства, лідери якого купаються у багатстві за височенними парканами численних маєтків, а пересічні представники напиваються по плацкартах напіврозвалених гнилих поїздів.

 

Вам пощастило, якщо ви змогли заснути. Якщо ні, то цілу ніч приречені слухати оркестр машинних шумів і коліс, оголошення станцій і тупіт ніг пасажирів, п'яні балачки сусідів і поодинокі вагонні драми. Щось в цьому є романтичне, чи не так? Щось достойне літературних творів чи комедійних фільмів.

 

Є один репортаж телеканалу BBC, де журналіст після безсонної ночі в купе українського потягу підсумовує подорож: «Спати у купе було як спати у старій сушарці білизни» і, вказуючи на трійку пенсіонерів на пероні вокзалу, резюмує для своїх британських глядачів, що «якщо в них вдалось це зробити, то і мені немає на що нарікати». Репортаж зробили у 2012 році. Але ось що таке стандарти BBC: репортаж досі чомусь актуальний.

 

Зранку поїзд весело під'їжджає на кінцеву станцію. Він зупиняється і провідник церемонно протирає ганчіркою поручень. Люди висипають на платформу, радіючи, що це 14-годинне приниження нарешті скінчилося. Сморід вагону змінився ранковим повітрям, замкненість купе – свободою руху. Ви відчуваєте себе розбитим, але задоволеним, що романтика нічного українського поїзду скінчилась.

 

А крім купе ще є плацкарт. А крім плацкарту ще є десятки електричок, в яких тисячі людей проводять години свого життя кожен день. І приниження триває.

 

Фотографія: depositphotos.com


comments powered by Disqus