28 серпня 2013

Як Америка краде в нас культуру / Вінфрід Флак

Ми називаємо себе жертвами американської масової культури, однак приймаємо її практично без опору. Насправді ж ця «американізація» відбувається всередині нас. Ми пасивні, ми відвикли працювати з інформацією, пояснює професор культурології з Вільного університету Берліна. Тепер ми віддаємо перевагу тим культурним формам, для яких не потрібні особливі знання.

 


Сучасний світ всерйоз наляканий привидом «американізації», що ніби витає у повітрі та несе у собі страшну загрозу культурам інших країн. Цій примарі надається просто-таки демонічне значення. Її можна порівняти, скажімо, з прибульцями, що непомітно заволодівають умами людей у науково-фантастичному фільмі «Викрадачі тіл». Через такі гіперболічні міркування ми випускаємо з уваги найголовніше — комплексний характер культурних змін, що відбуваються навколо нас.

 

Жодна зі сторін, що беруть участь у дебатах з питання американізації, не може пояснити її феномен. Одні вважають її небезпечною формою «культурного імперіалізму» та наголошують на засиллі американських медіа-концернів на світовому ринку. Проте більшість гігантських корпорацій, чия діяльність так чи інакше пов’язана з культурою, вже не є американськими. Наприклад, Sony належить японцям, Seagram — канадцям, а Bertelsmann — німцям, хоча вони, як і раніше, сприяють насадженню американських культурних моделей.

 

Так, можна заявити, що споживачі культури в усьому світі є лише м'якою глиною в руках досвідчених фахівців із маркетингу, та поставити крапку у дебатах. Але це — занадто просте пояснення цієї проблеми. Розумніше було б припустити наявність певних елементів соціального, духовного та естетичного задоволення, якими пояснюється комерційний успіх американців. 

 

 

Представники іншої сторони у цій суперечці підкреслюють визвольний характер американської масової культури. У деяких випадках таке твердження здається справедливим. Візьмемо, наприклад, Німеччину 50-х років: американська молодіжна культура у той час містила потужний анти-авторитарний елемент, що значно сприяло процесу післявоєнної демократизації. 

 

Однак, у більшості випадків, цей елемент використовується з комерційною метою. Наприклад, у «Сімпсонах» визвольні заклики потрібні лише для пропаганди глобальних медіа-імперій, таких як імперія Руперта Мердока. Іншими словами, анти-авторитарність — це тільки одна зі складових успіху американізації.

 

Замість того щоб називати американську культуру формою голого імперіалізму або просто прославляти її визвольний потенціал, необхідно уважніше придивитися до процесу її поширення. Зокрема, вона повинна розглядатися у світлітривалого історичного процесу культурної модернізації.

 

 

У минулому культура була нерозривно пов'язана з класовими привілеями та багатством. До 18-го століття книги були порівняно дорогими, а володіння ними було привілеєм здебільшого заможних класів. Більше того, для розуміння предметів культури була необхідна певна освітня база, як, наприклад, знання латинської або грецької мови.

 

З появою так званої «масової культури» всі обмеження були скасовані. Першим її проявом став роман. Якщо раніше володіння віршовим розміром та класичною поетикою було необхідністю, то з появою роману література стала доступною для середнього класу. Бульварний роман, тобто дешевий роман, скорочений до журнальних розмірів, розширив коло читачів до нижчих верств населення.

 

На рубежі 20-го століття розважальна культура розвивалася шаленими темпами. З’явилися водевіліпарки розваг,німе кіно, для розуміння яких вже не потрібні були спеціальні знання або освіта. Винахід радіо і телебачення ще більше розширив аудиторію нової масової культури, створивши «універсальну» мову, не обмежену рамками певної спільноти.

 

 

З цілої низки причин Америка опинилася на передньому плані у цій революції. Етнічне та культурне розмаїття всередині країни стало причиною розвитку загальнозрозумілих невербальних форм передачі інформації, розрахованих в основному на зорове і слухове сприйняття. 

 

Можна сказати, що постійне скорочення об'єму знань, необхідного для розуміння культури, є підтвердженням точки зору, що споживачі масової культури пасивні. Так, наприклад, популярна музика здатна майже непомітно проникати у свідомість слухача. Вона абсолютно не претендує на інформативність, отже, не потребує розумової обробки її змісту.

 

Така музика відтворює у пам’яті швидкоплинні образи, що навіть не пов’язані один з одним, або викликає неясне відчуття безмежності без певного смислового контексту. Уява слухача «вмикається» без його участі в процесі. На відміну від попередніх візуальних форм передачі культурної інформації, більше немає необхідності у послідовності і зв'язності потоку образів. Не потрібно переробляти інформацію, оскільки музика чинить вплив на почуття людини лише за допомогою настрою.

 

 

Сьогодні існують такі форми культурних проявів, які наша уява використовує для підвищення почуття власної значущості. Назвемо це «тріумфом настрою над мораллю». Саме так поширюється американізація: вона дає відчуття самореалізації людям, вільним від пут суспільних норм і культурних традицій.

 

Таким чином, американізацію не можна вважати таємно створеним невидимим механізмом поглинання чужої культури. Це процес, рушійною силою якого є індивідуалізація. Інші суспільства приймають американську масову культуру практично без опору. Особливо молодь, яка намагається відійти від традицій.

 

Американізація — це не форма культурного імперіалізму, а обіцянка безболісної самореалізації без жодних вимог. Ми не піддаємося їй, ми «американізуємо» самих себе. 

 

Оригінальний текст: Invasion of the Culture Snatchers?

Переклад Ольги Шиленко

Ілюстрація Ron English

© Project Syndicate