21 серпня 2013

Доступні книги vs авторські права / Пітер Сінгер

Чи можливо створити єдину віртуальну бібліотеку, до якої матимуть доступ усі користувачі інтернету? І як зробити так, щоб автори книг були задоволені результатом, незважаючи на падіння продажів? Щоб відповісти на ці запитання, австралійський філософ та публіцист пропонує нам дізнатися історію створення «вічного архіву» Google.

 


Об’єднати всі створені людством тексти в єдину бібліотеку та зробити сховище, де вони будуть зберігатися вічно — ще років п’ятдесят тому ця ідея існувала лише у науково-фантастичній літературі. Майбутнє постукало у двері, коли у 2004 році корпорація Google запустила свій глобальний проект з оцифровування текстів

 

Розпочати вирішили з книг та рукописів, що зберігаються в бібліотеках ОксфордськогоГарвардського,Стенфордського та Мічиганського університетів, а також Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Так утопічна ідея «вічної бібліотеки» почала перетворюватися на реальність. Однак, як ви мабуть здогадалися, все не могло бути так просто

 

Перші труднощі чекали на Google вже у 2005 році, коли одразу п’ять впливових американських видавничих компаній подали проти корпорації позов за «серйозні порушення авторських прав». Їх підтримала Асоціація американських видавців. Тоді ж у наступ проти ініціативи перейшли й представники Асоціації американських академічних видавців. З цих позовів розпочалася всесвітньо відома епопея «Копірайтні війни: Google проти видавців».

 

 

Протягом наступних кількох років бойові дії на правовому полі розгорталися з більш або менш сприятливим для Google результатом. У 2006 році компанія оцифрувала твори класичної художньої літератури, термін дії авторських прав на які вже закінчився. У 2008 почала переговори з видавцями журналів стосовно поповнення «вічної бібліотеки» архівами статей. У 2010 на Google чекала прикра невдача: довелося направити офіційні вибачення спільноті обурених китайських письменників, твори яких були оцифровані без отримання на це їхньої згоди.

 

Зрештою, Google набридла публічна критика на тему «оцифровування книг vs авторські права», і компанія почала налагоджувати з видавцями мирні відносини. 

 

В результаті у 2011 році Google отримала дозвіл сканувати так звані «книги-сироти» (книги, котрі більше не друкуються, але все ще захищені авторським правом) від французького видавництва La Martiniere. Хоча в самих Сполучених Штатах стосовно ситуації з такими книгами висловлювалися більш радикальні пропозиції. Окремі експерти стверджували, що цю проблему потрібно вирішувати в Конгресі США, а не в судах.

 

 

Показовим в копірайтних війнах став жовтень 2012 року, коли корпорація Google заявила про закінчення семирічного конфлікту з Асоціацією американських видавців. Згідно з договором, котрий сторони підписали в позасудовому порядку, Google отримала можливість оцифровувати захищені законом про авторське право матеріали. Видавці-члени асоціації, в свою чергу, залишили за собою право вилучити будь-яку книгу з бібліотеки Google, або ж взагалі припинити участь в проекті.

 

Історія книжкового проекту Google демонструє нам, які проблеми можуть постати перед мрією до того, як вона втілиться в життя. Слід розуміти, що амбітним проектам нечасто випадає таке щастя як легка реалізація.

 

Під час роботи над оцифровуванням книг постало й інше складне питання: як зробити книги доступними для всіх, при цьому поважаючи права авторів? Щоб відповісти на нього, потрібно визначити, що ж саме є цими"правами"

 

 

Права на патенти і книги видаються на обмежений термін, протягом якого винахідник/автор може отримати від своєї ідеї всі грошові й маркетингові вигоди. У США термін дії авторських прав неодноразово подовжувався: у 1790 році він становив усього 14 років, з 1998 року авторські права діють до смерті автора і ще 70 років після неї. Закон від 1998 року часто називають «Законом Міккі Мауса», тому що він дозволив студії Walt Disney Pictures тривалий час зберігати за собою авторські права на комерційно вигідне мишеня.

 

Можливо, деяку частину винахідників влаштовує ситуація з тривалим терміном дії авторських прав. Авторські «ревнощі» підштовхують їх до думки: «Це моя ідея, я не готовий так швидко віддати її світу! Крім цього, непогано було б щось на ній заробити».

 

Однак тривалий термін дії авторських прав на книги призводить до проблеми, коли видавці просто не випускають захищені копірайтом книги. Нових видань книг 1910-х років набагато більше, аніж книг 2000-х. Як наслідок дістати копірайтні книги важко, іноді майже неможливо. Оцифровування таких «книг-сиріт» дозволило б повернути ці видання суспільству.

 

 

Директор Нью-Йоркської публічної бібліотеки Роберт Дарнтон свого часу пропонував альтернативу планам Google. Він говорив про публічну віртуальну бібліотеку, котра фінансується коаліцією благодійних фондів і підтримується впливовими бібліотеками світу. Ідея Дарнтона була далекою від «вічної бібліотеки», оскільки не включала книги, на які розповсюджується авторське право. Втім, він якраз був одним з тих, хто вважав, що оцифровувати копірайтні книги для некомерційної публічної бібліотеки може дозволити Конгрес США.

 

Такі країни як Австралія, Канада, Ізраїль та Нова Зеландія підтримали систему авторської винагороди Public Lending Right (PLR). PLR — це система, яка дозволяє авторам отримувати плату за вільне використання їхніх робіт в бібліотеках. Якщо сотні відвідувачів бібліотеки будуть по черзі читати один єдиний екземпляр авторської книги, суспільна користь від цього очевидна. Але автор таким рішенням задоволений не буде, оскільки продажі його книги впадуть. Уряди країн, де діє PLR, це розуміють. Систему PLR можна частково застосувати у «вічній бібліотеці», ввівши виплати автору і видавництву за кожне прочитання віртуального варіанту книги.

 

 

Звісно, розробка глобального сховища всіх художніх надбань людства тісно пов’язана з питанням доступу до інтернету, а інтернет є тільки у третини населення планети. Проте, якщо ми вже вийшли в космос і вивчаємо геном людини, думаю, нам не варто відмовлятися від такої мрії як вічна, глобальна і загальнодоступна бібліотека.

 

Оригінальний текст: A Universal Library

Переклад Яни Рибальської

Ілюстрація Jonathan Wolstenholme

© Project Syndicate


comments powered by Disqus