7 липня 2013

Мистецтво забувати / Віктор Майер-Шонбергер

Як часто хочеться забути те, що випадково прочитав в мережі? Як багато зайвої інформації зберігається в головах, сматрфонах та ноутбуках? Неприємні ситуації, помилки минулого — все це здатне зіпсувати репутацію і настрій. Щоб цього не трапилося, потрібно забувати. Про важливість цього втраченого мистецтва розповідає професор Оксфордського інституту інтернету.

 

 

Якось під час візиту до однієї з середніх шкіл Барак Обама сказав учням: «Тричі подумайте перед тим, як постити щось в Facebook. Все, що ви публікуєте в інтернеті, залишається в інтернеті назавжди. І, цілком вірогідно, колись це може добряче зіпсувати вам настрій».

 

У людської свідомості є дві важливі особливості: здатність пам’ятати і здатність забувати. Причому протягом століть завжди було так, що забувати просто, а пам’ятати — складно. Однак тепер, в епоху цифрових технологій, все навпаки. Сьогодні пам’ятати легко, а забути — майже неможливо.

 

Раніше, через складнощі зі зберіганням інформації, нам доводилося обирати, що запам’ятовувати. Сьогодні ми повинні вирішувати, що видаляти. Наприклад, в смартфонах більшості людей зберігається просто неймовірна кількість фотографій. Серед цих фото гарних — не більше десяти. Решту знімків можна було б спокійно видалити. Але ми цього не робимо, тому що пам’ять будь-якого сучасного смартфону дозволяє зберігати втричі більше фотографій, ніж там вже є.

 

 

Отже, раніше ми зберігали тільки важливу інформацію, а кількість її копій була обмеженою. Ці дані було легко знищити, якщо виникне така необхідність. Сьогодні ми зберігаємо надзвичайно багато інформації. Такий обсяг даних в офлайні повністю знищити складно, а в онлайні — просто нереально.

 

Чому забувати — це важливо? Пояснюючи це, я часто вдаюся до метафори з деревом і порами року. Для того, щоб на дереві з’явилося нове листя, потрібно, щоб опало старе. Подібне відбувається і з людиною. Іноді неможливість забути невдалий досвід заважає нам отримати наступний — вдалий і щасливий. 

 

Багато хто з нас замислювався над питанням, чи не краще було б зовсім не мати деяких спогадів? Мій варіант відповіді такий: якщо життя — це рух вперед, то здатність забувати — важлива частина цього руху. 

 

 

Навичка забування потрібна людині для прогресу. Будь-яка успішна людина скаже вам, що успіх — це не відсутність невдач. Це здатність цілеспрямованої людини забути смак поразки, замінивши його відчуттям перемоги.

 

Однак штучно створена людиною цифрова пам’ять часто заважає нам забувати. Достатньо одного необачного натискання на кнопку мобільного телефону чи ноутбука — і минуле тут як тут. Знову, знову, знову і знову.

 

Крім цього, застаріла інформація, яка стала публічним надбанням, часто заважає нам будувати своє життя далі. Дійсно, сьогодні чимало компаній відмовляються брати людей на роботу через те, що колись вони опублікували в соціальній мережі якусь там неоднозначну фотографію. Але це було давно. Людина могла зробити висновки, стати розумнішою. Не впевнений як щодо третього, але на другий шанс, гадаю, заслуговує кожен.

 

 

До того ж, не варто забувати, що інтернет не можна назвати ані «позитивним», ані «негативним», це — просто інструмент. Важливим є тільки те, як саме ми цей інструмент використовуємо.

 

Як вирішити цю проблему «вічної інформації» цифрової ери? Особисто мені подобається ідея створення віртуальних часових маркерів. Встановлюєш для інформації своєрідний термін придатності, а після його закінчення вона самоліквідується. Можна налаштувати маркери і так, щоб дані самознищувалися поступово. Тоді, захотівши скасувати видалення тієї чи іншої інформації, в нас буде можливість ще раз подумати: чи справді ця інформація важлива? Чи дійсно я хочу, щоб вона продовжувала існувати?

 

«Інформаційні технології», «цифрове майбутнє», «віртуальна реальність» — як і всі інші, я чую ці слова постійно. Дехто вважає, що змінилася сутність інформаційного простору, але це не так — змінилися тільки його інструменти

 

 

Тисячі років тому ювеліри працювали з простими, базовими інструментами.Сучасні ювеліри працюють з високотехнологічним обладнанням. Але сутність ювелірної справи, як і тисячу років тому, — це смак, вишуканість, естетика і гармонія. Це ж стосується й інформаційного простору. Як не дивно, все змінилося набагато менше, аніж про це модно говорити. Відповідальність за інформацію не можна перекласти на цифрові технології. Зараз, як і раніше, відповідальність за інформацію та її наслідки несе людина.

 

Оригінальний текст: Remembering the Importance of Forgetting

Переклад Яни Рибальської

Ілюстрація Mario Wagner

© Project Syndicate


comments powered by Disqus