6 липня 2013

Як європейцям знайти спільну мову / Едоардо Кампанелла

Лінгвістичні бар’єри роблять неможливим створення «європейської» ідентичності, вважає радник з питань економіки в італійському Сенаті. Доки не буде введена єдина для всіх мова, Європейський Союз не зможе налагодити політичний діалог.

 

 

Коли історія повторюється, це рідко викликає оптимізм. Сьогодні, як і в епоху колоніалізму, десятки тисяч амбітних молодих людей залишають економічну периферію Європи і їдуть шукати кращого життя до Америки, Африки і Азії. Однак, на відміну від колоніальної епохи, сьогоднішній відтік працездатних громадян не компенсується надходженням в єврозону природних ресурсів і дорогоцінних металів. Крім цього, раніше європейські емігранти прославляли свої країни, тепер масова втеча спеціалістів спустошує Європу в усіх аспектах.

 

В 2011 році 31% емігрантів вирушили з Іспанії до Південної Америки, де говорять іспанською мовою. У країнах, котрі в минулому не входили до складу імперій, проте мають давні міграційні традиції (наприклад, Ірландія), прискорюється відтік фахівців в Австралію і Північну Америку. А в 2012 році португальський прем’єр-міністр Педро Пассос Коельо звернувся до молодих людей своєї країни, закликаючи їх шукати роботу в колишніх колоніях Португалії — Бразилії або Анголі. Такою була його відчайдушна спроба зменшити рівень безробіття.

 

Глибока економічна криза, недоліки введення євро, непродумані стратегії виходу з фінансової кризи — ось причини, з яких люди масово залишають Європу. Однак проблема еміграції європейських громадян на інші континенти, а не в більш успішні країни Європи, є наслідком сильної мовної фрагментації Європи. Головним є культурний, а не економічний чинник – людям простіше залишити єврозону, ніж шукати роботу всередині неї.

 

 

Між тим, переміщення трудових ресурсів в рамках однієї валютної зони є ключовим механізмом збереження ефективності фінансової політики. Вона, в свою чергу, направлена на подолання економічної асиметрії у менш розвинених регіонах. Тобто, в ідеалі, робочі з економічної периферії єврозони (котра, в теорії, з роками зменшується) повинні їхати до економічного ядра Європи (котре з роками розширюється). Але на практиці цього не відбуваєтьсячерез мовний бар’єр. В результаті південна Європа втрачає свої таланти, північна Європа намагається хоч якось заповнити свої вакансії, і вся єврозона загалом губить свій інтелектуальний і робочий потенціал.

 

Лінгвістичне розмаїття Європи величезне. Тут існують 13 офіційних мов шести різноманітних гілок індоєвропейської групи: німецької, слов’янської, уральської, романської, кельтської і грецької. Додайте до цього численну кількість регіональних діалектів. Тільки в Італії їх нараховується 20, і кожен існує у декількох варіантах. І, як відомо, в багатьох сепаратистських регіонах, таких як Каталонія в Іспанії, діалекти де-факто є офіційними мовами.

 

Наслідки цього розмаїття суттєві, оскільки мова є не просто засобом спілкування, але й ознакою ідентичності, культури і предметом національної гордості. Більшість експертів погоджуються з тим, що лінгвістичні процеси формують сприйняття світу, а також впливають на менталітет представників тієї чи іншої нації.

 

 

Одні й ті самі поняття висловлюються в різних мовах різними словами, що спричиняє певну емоційну реакцію, і часом призводить до непорозумінь. Насправді, саме мова зіграла ключову роль, коли Німеччина нав’язала Греції режим жорсткої економії як умову подальшого отримання фінансової допомоги. «No austerity, no aid» означало «немає жорсткої економії — немає допомоги». Англійське austerity («жорстка економія») походить від грецького austeros, що означає «грубий», «неприємний». А німці, укладаючи інтернаціональне англомовне звернення, просто мали на увазі введення програм раціоналізації витрат.

 

До цього часу політична короткозорість і національні інтереси не дозволили європейським лідерам розробитиспільну мовну політику. За даними Eurostat, тільки 18% людей віком від 18 до 34 років почуваються комфортно, розмовляючи іншою мовою, зазвичай англійською. А відсоток знавців іноземної мови різко зменшується з віком. Таким чином, відсутність радикального мовного бар’єру — один з вагомих факторів, котрий люди враховують під час вибору країни для еміграції або тимчасового працевлаштування.

 

У такій Вавилонській вежі як Євросоюз заклик німецького канцлера Ангели Меркель до політичного об’єднання заради збереження євро — ідея, яку назвали утопічною навіть найбільш євроцентристські політики. Лінгвістичні бар’єри ускладнюють політичний діалог, а також роблять неможливим створення нової, «європейської» ідентичності. Не законотворчість, а бажання громадян повинне підштовхнути єврозону до політичної уніфікації. Але Європа все ще далека від цього: після більш ніж 60 років економічної інтеграції дійсно європейський народ з його власною ідентичністю і мовою так і не з’явився.

 

 

Логічним наслідком появи єдиної валюти, котра об’єднує 17 країн єврозони, повинна стати єдина офіційна мова. Засновники ЄС вважали, що ця linguafranca, інструмент міжнаціонального спілкування, з’явиться в результаті економічної і соціальної взаємодії. Але вони помилилися. Щоб посилити вплив євро і створити основу для політичного союзу, європейські лідери повинні запустити процес швидкої і зрозумілої мовної інтеграції.

 

Хоч би яку мову обрали офіційною спільною мовою єврозони, країни можуть продовжувати використовувати національні мови для внутрішніх потреб — на відміну від валюти, різні мови прекрасно співіснують в рамках однієї економічної зони. При цьому, безумовно, країни повинні не тільки охороняти національні мови, але і усіляко рекламувати їх і пишатися ними. Мови і регіональні діалекти — не тільки безцінна культурна спадщина, але й джерело ідентичності у світі, котрий перебуває на етапі стрімкої глобалізації.

 

Зміна курсу європейської історії потребує рішучих дій, і особливо — введення єдиної мови. Інакше європейська історія так і буде ходити по колу, і складатися з безрезультатних спроб інтеграції.

 

Оригінальний текст: Europe’s Crisis of Tongues

Переклад Яни Рибальської

Ілюстрація Jonathan Lichtfeld 

© Project Syndicate


comments powered by Disqus