6 липня 2013

Жарти про науку / Пітер Дір

Що є пріоритетним аспектом науки — теорія чи наочний результат? Про практичну користь знань розмірковує професор історії науки і технологічних досліджень з університету Корнелла.

 

 

Фізики розповідають історію про тост, який нібито проголосили на вечірці, присвяченій відкриттю електрона Джозефом Джоном Томсоном у 1897 році: «За електрон! І нехай він ніколи нікому не знадобиться!». Мені доводилося чути, що й математики говорять щось подібне про свою професію.

 

Чому теоретичність деяких наукових знань так часто стає об’єктом жартів? Подібне ставлення до науки я спостерігав декілька років тому, коли був учасником одного шоу на радіо. Пам’ятаю, ведучий програми говорив із запрошеним космологом і дозволив собі іронічне зауваження про те, що дослідження вченого не мають жодної практичної цінності. На що космолог відповів: «Так, і я цим пишаюся!».

 

Всі думають, що знання, особливо наукові знання, повинні бути корисними. Звідси ці жарти: смішно говорити, що ти працюєш із теорією — експериментальною фізикою, математикою, космологією, і вся твоя робота не має жодної практичної цінності. 

 

При цьому в суспільстві існує інший тип сприйняття наукових знань — вони сприймаються як цінність, незалежно від наявності чи відсутності широкого практичного застосування. Зрештою, без цього уявлення жарти про науковців-теоретиків були б не такими смішними. 

 

 

Уявімо, що якась наукова організація святкує відсутність результатів своєї діяльності. Таке буває, повірте, і це цілком виправдано. Хоча уряди країн готові виділяти значні кошти на наукові дослідження, лише аби виявити хоча б потенційну користь тієї чи іншої матерії або явища, очевидно, що люди часто чекають від науки чогось більшого. Насправді ж, окрім вирішення суто практичних завдань, метою науки є розуміння природи речей.

 

Альберт Ейнштейн, ймовірно, звернув увагу американського президента Франкліна Рузвельта на можливість розробки ядерної зброї, однак все ж таки світ пам’ятає його як автора глибинних ідей про природу Всесвіту. Наукові гуру нашого часу, наприклад Карл Саган і Стівен Гокінг, також представили свої ідеї про природу речей. Загалом, науку можна назвати філософією природи, завданням якої є вивчення світу — незалежно від того, чи будуть нові знання реалізовані на практиці.

 

Жарти про завдання науки демонструють також і тривогу. Тривогу викликає дискусія про те, що є пріоритетним аспектом науки — теорія чи практика? Невже сутність науки дійсно полягає у розумінні світу, а практика це так, випадкові і додаткові бонуси? Або ж навпаки, сутність науки полягає не стільки у вивченні світу, скільки в ефективному використанні ресурсів цього світу людиною?

 

 

В результаті таких дискусій у 19 столітті з’явилися терміни «чиста наука» і «прикладна наука»Чиста наука — це ідея, не «зіпсована» практичними міркуваннями, і ця ідея лежить в основі теоретичних і практичних досліджень природи. Прикладна наука бере отримані чистою наукою результати і шукає для них практичне застосування.

 

Однак ці спрощені уявлення мають небагато спільного із труднощами реальної наукової діяльності. Якби прикладна наука тільки застосовувала результати чистої науки, то підприємства не створювали б науково-дослідницькі відділи і лабораторії.

 

Якщо порівняти науку з лікарською мікстурою, можна сказати, що теорія і практика – два ретельно змішані ключові компоненти цієї мікстури. «Правда і користь це одне й те саме», — писав англійський філософ і державний діяч 17 століття Френсіс Бекон, маючи на увазі, що уявлення про світ істинні тоді, коли можуть стати основою для корисної практичної діяльності.

 

Поет Джон Кітс писав: «Краса це істина, істина — краса». Якби Бекон був поетом, він, ймовірно, написав би:«Практичність це істина, істина — практичність», розглядаючи практичність у широкому сенсі цього слова.

 

 

Але Бекону ми не віримо також. Як і Бекон, ми цінуємо користь. Можна навіть сказати, що завдяки практичній цінності ми певною мірою довіряємо науці, ми говоримо собі щось на зразок: «Так, наукові знання правдиві — тому що вони працюють». Разом з тим, ми не дозволимо звести науку лише до практичної користі: це зруйнує інтелектуальний статус як самої науки, так і людей, котрі присвятили своє життя вивченню Всесвіту. Наука повинна давати відповіді, повинна пояснювати — наука повинна залишатися філософією природи.

 

Так, іноді ми вважаємо, що наука — це філософія природи, іноді вважаємо, що наука служить практиці. Насправді,науку не можна вважати ані «чистою», ні «прикладною» — вона і «чиста», і «прикладна» одночасно. Коли ми зрозуміємо це, кількість анекдотів про науку, я впевнений, суттєво зменшиться.

 

Оригінальний текст: Joking about Science by Peter Dear

Переклад Яни Рибальської

Ілюстрація Sammy Slabbinck

© Project Syndicate


comments powered by Disqus