29 травня 2013

Ген піаніста / Роберт Скідельські

http://platfor.ma/blogs/projectsyndicate/34175/

Редактор The Guardian Алан Расбріджер (Alan Rusbridger) написав книгу про те, як він вирішив присвятити урокам фортепіано двадцять хвилин на день. Через 18 місяців перед приголомшеною аудиторією Расбріджер виконав складну Ballade No. 1 Соль-мінор Шопена. Це може кожен? Чи для цього потрібно мати талант?

 

Закладені природою здібності проти осмисленого цілеспрямованого самовдосконалення, Nature vs Nurture — ця дискусія виникла давно, триває і зараз, а наукові аспекти у ній поєднувалися з аспектами політичними. Загалом можна сказати, що прихильники nature-концепції це політичні консерватори, а адепти nurture-ідей — політичні радикали.

 


До школи anyone can do it належав ідеолог 19 століття Джон Стюарт Мілль (John Stuart Mill). Джон був переконаний у тому, що його успіх жодним чином не пов’язаний із успадкуванням видатних генів. При цьому виховна система батька Мілля включала вивчення грецької мови у віці трьох років. Філософ, однак, переконує нас, що будь-яка дитина з «нормальним інтелектом і фізичним здоров’ям» при подібній системі виховання могла вирости і стати Джоном Стюартом Міллєм.

 

Концепція Мілля була частиною ліберальної атаки його доби на базові принципи аристократизму: успіх — результат роботи і взаємодії можливостей, а не подарунок від бога на перший день народження. Іншими словами, практичний розвиток здібностей розкриває потенціал – котрий у протилежному випадку так і залишився би прихованим. 

 

До оптимістичної концепції потенційно сприятливих впливів саморозвитку іронічно ставився Чарльз Дарвін (Charles Darwin). Біологічні види, стверджував Дарвін, розвиваються шляхом «природного відбору» (natural selection) – випадкового вибору, спричиненого боротьбою біологічних рис, сприятливих для виживання у світі з обмеженими ресурсним потенціалом. Герберт Спенсер (Herbert Spencer) у своїй еволюційній теорії ввів термін «виживання найбільш пристосованих» (survival of the fittest).

 


Соціальні дарвіністи, підкреслювали — будь-які гуманістичні спроби покращити потенціал слабких будуть перешкодою на шляху розвитку людства, обтяжуючи його надлишком особин, аналогічних трутням у бджолиній ієрархії. Тому ресурси, котрі, як ми вже знаємо, є обмеженими, суспільству слід витрачати на переможців, а не на переможених. Ці погляди співвідносилися із принципами капіталізму з його «кривавими зубами і кігтями».

 

Дійсно, соціальний дарвінізм забезпечив псевдонаукову основу для американської віри у принцип laissez-faire — тут успішний бізнесмен, уособлення «виживання найбільш пристосованих»; для євгеніки — цілеспрямованої спроби вивести суперлюдину за моделями селекції коней, і попередити «надмірне розмноження» непридатних з точки зору подальшої селекційної роботи особин; а також євгеністично-расових теорій включно з расизмом.

 

Далі маятник хитнувся в інший бік — натуралістичні тенденції соціального дарвінізму привели до того, що концепція Мілля стала домінуючою після Другої світової війни, втілившись у формі соціальної демократії. Держави докладали зусиль, вдосконалюючи системи освіти, охорони здоров’я, надання житла і навіть харчування — все для того, щоб обділені (з точки зору соцдарвіністів) люди-особини усвідомили свій потенціал. Про боротьбу як принцип розвитку соціуму почали забувати, натомість ідеологи суспільства заговорили про співпрацю.

 


При цьому відмінності у закладених від народження здібностях не піддавалися сумніву, принаймні, авторами раціональних концепцій. Однак тогочасний соціум цілком правильно розумів: на нього чекає колосальний обсяг роботи із загального підвищення рівня успіху середньостатистичної людини — перед тим, як почати хвилюватися, що державна політика призводить до продукування «непристосованих».

 

Далі відбулася чергова зміна настроїв. Соціальну демократію критикували за те, що вона обмежує успішне і культивує невдале. У 1976 році біолог Річард Докінз (Richard Dawkins) ідентифікував одиницю дарвіністського відбору як «егоїстичний ген», винісши це поняття у заголовок своєї книги. Еволюційна теорія тепер подавалася як битва генів за існування — змінюючись шляхом мутацій, гени формували фенотипи, особин, які найкращим чином були пристосовані до виживання і продовження роду. В процесі еволюції домінуючі фенотипи продовжували своє існування, а нижчі зникали.

 


І хоча виникнення цих уявлень про еволюцію було неможливим до відкриття ДНК, зовсім не випадково пік їхньої популярності припадає на епоху Рональда Рейгана і Маргерет Тетчер. Безумовно, «егоїстичний ген» насправді повинен був бути «альтруїстичним» – оскільки його виживання залежить від виживання споріднених груп. Але не настільки альтруїстичним, щоб зникнути самому. До речі, пізніше Докінз визнав, що ідея назвати ген «егоїстичним» була не надто вдалою. Найкращим варіантом, відзначив він, було б «безсмертний». Втім, вибір більш епатажної метафори, безумовно, дозволив йому продати більше екземплярів власної книги.

 

Відтоді ми припинили захищати егоїзм. Нова концепція полягає у тому, що людський вид генетично запрограмований на альтруїзм, оскільки лише альтруїстична поведінка – допомога іншим особинам – може гарантувати довготривале існування усього виду. 

 

Головний рабин Великобританії Джонатан Сакс (Jonathan Sacks), наприклад, стверджує, що релігійні вірування корисні для виживання нашого виду. «У мозку існують «дзеркальні» нейрони, котрі змушують нас відчувати біль, коли ми бачимо страждання іншої людини», — відзначає Сакс.

 

За гуманізм, вважає рабин, відповідає ділянка у префронтальній корі головного мозку, а релігія впливає на нейронні мережі у ньому, стимулюючи альтруїстичну поведінку.

 


Атеїсти можуть не погодитися. Справді, для релігійного лідера заява Сакса є екстраординарною, оскільки надає релігійним поглядам етичної цінності. Ось питання: всі ці нейрони у префронтальній корі повинні бути етичними, щоб людство могло вижити? Але у такому разі яку етичну цінність має самé виживання? Ішими словами, чи має виживання людського роду протягом тривалого історичного періоду цінність саме по собі — незалежно від того, що створює людство і чого досягає?

 

Висновки? Нам слід розвести етику і науку. Крім цього, ми повинні визнати тезу, на якій наголошували філософи і релігійні лідери усіх часів: крім виживання для виду Homo sapiens існує життя. Що таке повноцінне життя особистості — це людям слід роз’яснювати в процесі освіти і виховання. Так само, як батько Джона Мілля пояснював своєму 3-річному сину тези «Других аналітик» Арістотеля. Наші гени можуть визначити схильність до тієї чи іншої діяльності. Проте чого ми, у кінцевому підсумку, досягнемо залежить від того, наскільки цілеспрямовано і систематично ми займаємося самовдосконаленням.

 

Оригінальний текст: Natural-Born Pianists? by Robert Skidelsky

Переклад Яни Рибальської

Ілюстрація Serge Seidlitz

© Project Syndicate


comments powered by Disqus