12 червня 2015

Українські гіки: 8 вітчизняних фанатів популярної культури

В 2013 році словник Коллінза затвердив нове значення слова гік. «Знавець та ентузіаст у специфічній області» прийшов на зміну «людині, захопленій комп’ютерами». Ігнорувати нішу, яку зайняли фанати настолок і відеоігор, любителі коміксів та аніме, прихильники супергеройського епосу та історичних реконструкцій, стало більше неможливо. Перший Comic Con в Києві відвідало близько 10 тисяч людей, проте ми знаємо – українських гіків набагато більше. В рамках спецпроекту «Ігрова зона», що присвячений ігровій культурі у всіх її виявах, ми поспілкувались з українськими ігроманами та ентузіастами поп-культури, щоб дізнатися, чим зараз живе індустрія в Україні.

 

 

Остап Гевко, засновник клубу настільних ігор «Гекс»:

 

 

— Я з дитинства багато граю у комп’ютерні ігри, але вони більшою чи меншою мірою знижують соціальну активність геймера. Сидіти за компом і зустрічатися з друзями – це, як правило, взаємовиключні речі. Також дуже люблю фантастичну літературу і фільми, але саме настільні ігри дарують неповторний досвід.

 

Ідея проводити повноцінні ігротеки, а потім і відкрити клуб виникла в той момент, коли наша маленька квартира перестала вміщати всіх друзів, охочих пограти. Я завжди мріяв займатися тим, що цікавить, тому з легкістю покинув попереднє місце роботи (я займався документообігом в політичній партії) і з головою занурився в авантюру з відкриттям клубу. Скільки позитивних емоцій отримуєш від постійного спілкування з цікавими людьми, від нових знайомств, від того, як загоряються в захваті очі, коли новачки відкривають для себе чудесний світ настолок! Це шикарні відчуття, і я дуже радий, що мені вдалося створити місце, де вирують такі емоції.

 

 

Якщо одним словом описати середньостатистичних відвідувачів «Гексу» – це гіки. Цікаві люди з широким кругозором, які щиро захоплюються різноманітними хобі, від звичних продуктів поп-культури типу серіалів, коміксів і відеоігор до танців, історичних реконструкцій та гри на екзотичних музичних інструментах. Люди з живим розумом, спраглим до нових вражень, які хочуть розділити свої захоплення з іншими.

 

Ігри – це дійсно розвага, і потрібно сприймати їх саме так. Яз більшим негативом ставлюся до людей, у яких вбита в голову установка, що 24 години на добу потрібно займатися самовдосконаленням, особистісним зростанням, кар’єрою і тому подібними речами, а всілякі розваги – це для дурників. Звісно, потрібно думати про майбутнє і працювати над досягненням своїх цілей, але також потрібно не забувати, що життя йде вже сьогодні, і час, витрачений на розумне хобі та спілкування з цікавими людьми, дасть заряд емоцій і наснаги на майбутні подвиги.

 

Анна Кунакова, прихильниця історичних танців та реконструкції:

 

 

— Вже більше десяти років я захоплююся історичними танцями та реконструкцією. Я займаюся в студії при Театрі історичного танцю Al'entrada, там ми вивчаємо танці різних періодів – Середніх віків, Ренесансу та Українського бароко. Крім того, у складі клубу «Аквітанія» я займаюся реконструкцією Західної Європи кінця XIV століття – роблю костюми, вишиваю, вивчаю культуру та побут цього періоду. Мені подобається, що можна переключитися на якусь зовсім іншу хвилю, перезавантажитися.

 

Я працюю в гейм-компанії, і серед моїх колег достатньо рекострукторів. Коли ми беремо участь в тематичних заходах і з'являємося на вулиці в гарних костюмах, багато хто з цікавістю розпитує нас, а діти завжди із захватом фотографуються з «принцесами». Найчастіше я чую: «Як цікаво ти живеш і як це круто!» Більшість людей з подібним хобі підходять до питання дуже серйозно: ретельно вивчають історію, читають книги мовою оригіналу, мають золоті руки та виготовляють справжні шедеври. Хіба це можна назвати несерйозним?

 

Дмитро Ляшук, засновник ігрового простору Game Zone:

 

 

— Любов до настолок мені прищепив батько. Коли я хворів у дитинстві, він грав зі мною вдома. Наприкінці 80-х та на початку 90-х великого вибору не було, проте у мене була досить якісна копія «Монополії», хтось добре над нею постарався. З неї все почалося. Зараз у мене, зрозуміло, є оригінальна гра, дорожня версія, «делюкс». Йшов час, смаки змінювалися, але рік тому стався знаковий випадок. Всі гравці Києва знають один одного, і в мене є компанія старих знайомих, з якими ми дружимо вже 10-15 років. І ось ми спонтанно зібралися і дістали коробку «Монополії». Люди з великим ігровим досвідом, сформованими смаками та уподобаннями, три години грали в гру свого дитинства.

 

Ми були в шоці: як так, ми ж граємо в складні сучасні ігри, а тут сіли – і просто як за часів нашого знайомства отримали море задоволення. Я вважаю, будь-який гравець повинен мати в колекції класику. «Монополія» – це жива класика.

 

 

Раніше наш клуб називався Dungeon, зараз ми Game Zone. У нас є консолі, настільні ігри, варгейми з мініатюрами, рольові, психологічні ігри, тренінги, кіноперегляди, тематичні вечірки. Крім того, ми проводимо офіційні турніри. У нас є стара гвардія відвідувачів, яка тепер вже приводить до нас своїх дітей: нашій наймолодшій постійній клієнтці п'ять років. Приходять і дорослі люди, 40, 50 років. Проте одне з наших основних завдань зараз – показати молодому поколінню, що є серйозні ігри. У житті ми в будь-якому разі граємо якісь ролі – дружини, чоловіка, начальників, підлеглих. Так чому б не покомандувати армією Вестероса, чому б не побути шпигуном? Є багато речей, які варто спробувати, і настільні ігри – одна з них.

 

Марія Шагурі, організатор фестивалю популярної культури Kyiv Comic Con:

 

 

— Ідея організувати Comic Con зріла довго, але власне рішення було прийнято спонтанно. Ми довго обговорювали можливі перспективи такого фестивалю в Києві, і в якийсь момент просто вирішили його зробити. Для нас найголовнішим було створити масштабний офлайн-майданчик для шанувальників і творців популярної культури, зібрати воєдино різні напрямки і знакових фігур, дати можливість молодим авторам розвиватися, шукати видавців, продемонструвати свою творчість. Як показав фестиваль, ідея була актуальна і себе повністю виправдала.

 

Спочатку оточуючі реагували полярно: або захоплювалися, приєднувалися до команди і допомагали, чим могли, або ж були скептично налаштовані і не вірили в те, що успіх такої справи в нашій країні можливий. Дуже багато людей з другої категорії змінили свою думку після того, як потрапили на Comic Con – для нас це має велике значення. Українська популярна культура існує, вона активно розвивається і в неї ще дуже багато чого попереду. Мені здається, у нашої справи величезний потенціал.

 

Денис Сатановський, редактор ресурсу про кіно ILM:

 

 

— Наша місія – доносити інформацію про хороше кіно в маси. Як завзятий кіноман я люблю колекціонувати афіші, постери і різну символіку, пов'язану з улюбленими фільмами, а також зберігаю на пам'ять квитки після кожного сеансу в кінотеатрі. Я дуже сильно радію кожному новому шедевру (останнього разу це був «Божевільний Макс: Дорога люті») і успіхам режисерів – як досвідчених, так і початківців, адже світу потрібні нові таланти.

 

Нещодавно я вступив у громадську організацію «СУК» (Сучасне Українське Кіно), мета якої – популяризувати фільми молодих українських режисерів і допомогти перетворити процес створення кіно в нашій країні на перспективну індустрію.

 

 

Мене можуть назвати старомодним, але для мене найкращою ігровою трилогією досі є серія Prince Of Persia – Sands of Time, Warrior Within і The Two Thrones. А Batman: Arkham Knight, що вийде незабаром, обіцяє стати кращою в серії ігрових франшиз за мотивами коміксів DC. З найулюбленішим фільмом я вже давно визначився – це «Темний лицар» Крістофера Нолана. Якщо брати супергероїв, то це Бетмен і Капітан Америка. Обидва – уособлення справедливості та непідробного благородства.

 

Сергій Тен, гейм-дизайнер, ентузіаст рольових ігор:

 

 

— Я граю в настолки, полігонні рольові ігри (коли люди переодягаються в красиві костюми й обладунки та виїжджають до лісу), комп'ютерні та мобільні ігри. Але найголовнішою моєю пристрастю були і залишаються саме настільні рольові ігри. Свобода творчості, інтерактивність, можливість побути кимось іншим, знайти справжніх однодумців – ні для кого не секрет, що ігри давно вже перестали бути просто захопленням і стали частиною культури. Гра – це частина людської природи, основа пізнання.

 

За родом діяльності я гейм-дизайнер, тож ігри в цілому стали моєю професією. Раніше доводилося стикатися з великими труднощами, але можна помітити, як поступово покоління геймерів перемагає. Грати в World of Tanks більше не вважається непристойним навіть для топ-менеджерів великих корпорацій. Геймери перестали бути в очах суспільства маргіналами. До того ж ігри можна успішно застосовувати і в неігровому контексті. Ігри в навчанні, в управлінні, в маркетингу сьогодні вже об'єктивна реальність. Мені подобається займатися менеджментом та управлінською діяльністю, в яку я теж привношу ігрові елементи. Зараз «гейміфікація» (така офіційна назва подібного підходу до роботи) в тренді, грати стає модно.

 

Ярослав Сингаївський, сценарист та дизайнер відеоігор, автор блогу craydays.com:

 

 

— В ігровій індустрії я вже 12 років. Можу сказати, що роботу ігрового журналіста романтизують. Здається, сидиш, днями граєш, потім пишеш букви або знімаєш ролик – ще й отримуєш за це гроші. Але, як і в будь-якій роботі, тут є неприємні моменти: стреси, дедлайни, іноді доводиться грати в те, у що не хочеться.

 

Як розробник ти завжди робиш ігри для когось, не для себе. Це цікаво. У грі, на відміну від кіно або коміксів, люди можуть активно взаємодіяти з ідеями, які ти подаєш, отримувати особистий досвід. Якщо ти розробник, ти краще розумієш ігрові рішення. Розумієш, що зробити гру непросто, це завжди компроміс між ідеєю, технічними можливостями і бюджетом. Знайти правильне поєднання важко. Баланс ігрових механік – це те, що створює інтерактив, і хороша гра, навіть на мобільному телефоні, викликає захоплення рівновагою елементів.

 

 

Ситуація в нашій ігровій індустрії перегукується з ситуацією з нашим північним сусідом – вона позначається на інвестиційному кліматі, загальних настроях. Песимісти, звичайно, кричали, що після кризи в Україні нікого не залишиться. Так, ринок просів, але компанії продовжують успішно працювати і випускати ігри. Наприклад, GSC Game World повертаються з рімейком стратегії «Козаки». Цього року ситуація вирівнялася, все спокійно і прораховано.

 

Роман Домбровський, прихильник коміксів та кіно, засновник спільноти Old Heroes Never Die:

 

 

— Все почалося в середині 90-х, коли я переїхав жити до Польщі, а там популярна культура була більш розвинена, ніж у нас. Приблизно в 12 років мені до рук вперше потрапив комікс «Спайдермен», а через півроку – «Бетмен». Мене настільки зацікавив сюжет, що завдяки цьому я, можна сказати, навчився читати польською. З того часу я кожен місяць спустошував сімейний бюджет, скуповуючи видання «Бетмена», «Супермена», «Людей Ікс» та «Спайдермена». У 2000 році я чимало виручив за добірку коміксів про останнього, та й моя блакитна колекція карток з гри Magic The Gathering тоді коштувала шалених грошей.

 

Зараз я більше захоплююся кінематографом і всім, що пов'язано з фантастичними всесвітами Marvel і DC. В моєму оточенні немає жодної людини, яка б не знала про це: з Києва нещодавно надіслали кіноафішу «Капітана Америки», знайомий знайшов на гуманітарці англомовний комікс «Ера Альтрона», люди знаходять різні дивні речі, фігурки з «Зоряних війн», і надсилають.

 

Класно, коли люди збираються разом і розвивають цікаві галузі. Це розвиває не тільки конструктивне, але й творче мислення. Ті ж рольові ігри: дуже шкода, що в Україні вони погано представлені. Мені здається, зараз цього дуже не вистачає молоді, мені цього не вистачає. Я впевнений, що герої «Теорії Великого вибуху» частково списані з реальних людей, це збірний образ. Персонажі серіалу – це солідний пласт населення.

 

Сказати, що поп-культура – це несерйозно ... Я б сказав, що несерйозно так говорити. Інженера-ядерника можна назвати гіком, тому що він фанатіє від своїх атомів і колайдера, журналіст, який веде розслідування, теж по-своєму гік. Образ прищавого хлопчика у светрі давним-давно перестав бути актуальним.

 


comments powered by Disqus