28 жовтня 2014

Радіо «Аристократи»: «Тупі формати – це неповага до аудиторії»

Вже дев’ять місяців «все умницы страны» слухають інтернет-радіо «Аристократи». Ідея проекту належить колишнім ведучим «Просто Ради.О» Ярославу Лодигіну, Данилу Хомутовському та Лєрі Чачибая. На цьому радіо немає звичних для fm-станцій форматів, зате вони знайомлять слухачів із новими іменами в музиці й доводять, що розмови в ефірі насправді можна слухати годинами. Сьогодні «Аристократи» – це два десятки авторських шоу, три тисячі пісень і сто двадцять тисяч слухачів щомісяця. Про переваги онлайн-радіо перед fm-станціями, специфіку авторського мовлення та перспективи для молодих українських музикантів на майстер-класі у Школі журналістики УКУ розповіли Данило Хомутовський та Ярослав Лодигін. 

 

 

Як зароджувалася аристократія

Ярослав Лодигін: Ми починали працювати, коли нам було по 16 років. Тоді кожне місто мало локальні радіостанції, на яких виробляли божевільні штуки. Вони могли собі дозволити в ефірі що завгодно. Моя перша робота – харківське «Голден Радио». Для ведучих було правило – мати псевдонім: прізвище слов’янське, а ім’я – кльове. Тому там працювали Енді Кльонов, Алекс Моторний і я, ваш покірний слуга Нік Солнцев. Діджеї вмикали ту музику, яку слухали самі. А потім великі мережі, які скупили локальні радіостанції, принесли з собою формати. Не можна бути в ефірі довше хвилини, треба просто виходити між піснями і зв’язувати їх між собою. Саме так виглядав мій перший тест на прослуховуванні в Києві.

 

 

Формат обмежив ведучого. Ти завжди маєш бути у хорошому настрої, бо люди люблять позитив. Вважалося, що людина може сприймати максимум 30 секунд розмови, що люди хочуть просто слухати музику. Тому професія людини в ефірі зникла.

 

Данило Хомутовський: Працювати в ефірі стало нецікаво. Ти просто озвучуєш стандартний набір слів у рендомному порядку.

 

Я. Л.: Єдина авторська програма у мене була на «Авторадио» – програма по заявках. За годину приходило приблизно два повідомлення. Тому у мене напрацювалася непотрібна радіоведучому навичка – придумувати на ходу заявки від слухачів.

 

Аристократія – це повага до розумників

Д. Х. Ми зрозуміли, що люди, для яких ми хочемо працювати і які нам симпатичні, проводять багато часу у Facebook. Вони не користуються «Одноклассниками», інколи сидять у «Вконтакте» заради повідомлень і музики. В Україні таких доволі багато – близько трьох мільйонів. Усе, що вони мають, це серіали від НВО, британські телепрограми, західна і подекуди українська музика. Для тих, хто нас оточує, немає якісних українських розваг. Ми вирішили спробувати їх створити.

 

Я. Л. «Все умницы страны». Кого ми мали на увазі? Я точно не знаю. Виявилося, що людей, які воліють себе називати розумниками, значно більше, ніж здається. Люди люблять, коли до них ставляться з повагою. А коли вони бачать джинсу в новинах чи паскудний контент, то втрачають інтерес до радіо та телебачення. Найбільша небезпека для медіа – неповага до аудиторії. Музика по радіо, яка зовсім не музика. Співачка, яка не вміє співати. Тупі формати – це неповага до аудиторії.

 

Ми проводимо вечірки, де можна подивитися на аудиторію. Не всі люди, які нас слухають, прийдуть на наш офлайн. Тому ми змінюємо місця: пробуємо щось хіпстерське, а потім luxury-клуб, організовуємо концерт чи проводимо лекцію. Це дозволяє знати свою аудиторію в обличчя.

 

У законодавстві немає визначення «інтернет-радіостанція». Немає жодного закону, який регулював би нашу діяльність. Тому ми пірати. Навіть якщо схочемо легалізуватися, не зможемо. Якщо буде півсотні онлайн-радіостанцій, кожна з яких потрошку зароблятиме, тоді з’являться закони. Поки що це вільна територія,  і це круто: ми можемо собі дозволити матюкатися в ефірі. 

 

Чи є гроші в аристократів?

Я. Л. Коли ми запускалися, то одразу сказали, що будемо комерційною радіостанцією. Якщо медіа не заробляють гроші, то це погані медіа. А якщо ти робиш круте медіа, воно буде заробляти, бо його слухатимуть, дивитимуться чи читатимуть. Після Майдану багато журналістів, яких ми любимо, лишилися без роботи – їх звільнили, або вони самі звільнилися. Якщо такі журналісти зараз не в професії, то це нездорово. І ми зрозуміли, що єдиний шанс не збанкрутувати – це запропонувати цим людям раз на тиждень приходити в ефір і робити там усе, що завгодно. І це спрацювало. Лише тоді, коли на шоу з’являється спонсор, ми починаємо платити гроші ведучому. До того вони працюють як волонтери – у кожного свій резон це робити.

 

Я. Л. Статистика каже, що середня тривалість прослуховування ФМ-радіостанції – 15 хвилин. Це суто автомобільна аудиторія. Якщо у радіо немає сильного інтернет-мовлення, воно втрачає весь час, коли люди сидять на роботі. Вдень ми – офісна радіостанція. Таким чином, порівняно з FM, онлайн-радіостанції отримують в середньому три години від кожного слухача. Цей показник можна продавати рекламодавцям. Якщо у FM-радіостанції два прайми: коли люди за кермом уранці і ввечері, то у нас їх три і вони довші: з 10:00 до 14:00, з 16:00 до 18:00, з 20:00 до 23:00. Якщо хороша пісня може тримати увагу три хвилини, то хороша розмова – півтори-дві години.

 

Коли в Україні з’явиться 3G, то боротьба FM та інтернет-станцій дуже швидко закінчиться. Бо круто їхати в машині і на смартфоні увімкнути радіостанцію десь із Лос-Анджелеса чи Лондона.

 

У нашого радіо нема музичного формату, хіба що такий: тільки хороша музика. Не-музики на Аристократах бути не може. 80% музики, яка в нас грає, люди не знають. Навіть ми не знаємо 80% музики, яку ставить Лєра. На ФМ розраховують на ту музику, яку люди вже знають: спершу «Нэнси», потім Ace of Base, потім ABBA. Цієї музики на звичайній радіостанції - 400-500 пісень. Максимум 700. Спершу на «Аристократах» було 1500-1700 пісень у плейлісті, зараз близько 3000.

 

В ідеалі діджей має створювати єдине музичне полотно, яка складається з музики, джинглів, його голосу, взаємодії зі слухачами, реклами. Це має звучати як єдиний витвір мистецтва.

 

Аристократи – за нові формати

Ми вперше на ринку українського комерційного радіо застосували cистему програмування а ля BBC. Це безперервне чергування різних розмовних і музичних шоу. Радіо довіряє людині ставити свою музику й розважати людей як вона хоче. Тому радіо «Аристократи» – це авторська радіостанція, де все залежить від особистості, яка є в ефірі.

 

Завдяки таким людям, як Олексій Коган, який веде в нас програму про джаз, розумієш весь сенс радіо. Ти можеш поставити щось, чого крім тебе ніхто не знає. Щось, що тобі видається неймовірно крутим. Але ти мусиш передати людям, за що ти це любиш, що саме в цьому крутого.

 

Ми вже обговорюємо з партнерами проект «Аристократи: спорт». Але зараз не дуже спортивні часи, тому що спорт – це симуляція війни, а ми маємо війну справжню. За всієї моєї любові до футболу, зараз не до нього. Але зараз дуже хороші часи, щоб готуватися, аби через рік чи два, коли люди знову прийдуть на стадіони, запустити якісне спортивне шоу.

  

Де мешкають аристократи

Д.Х:  90% слухачів «Аристократів» – в Україні, 70% із них кияни. Але в нас немає мети робити виключно київську радіостанцію, ми залюбки спілкуємось з усім світом.

 

Я.Л.:  Наприклад, Данило знайшов у Facebook виконавицю з Нью Йорка, яка до того не була на радіо жодного разу. Йому її творчість дуже сподобалася, він запропонував їй зробити презентацію її пісні в нас. І їй було дуже приємно, що хтось звернув на неї увагу на початку шляху.

 

Якось мій улюблений indie-виконавець Tiger Cooke трапився мені у твітері, я написав йому й ми зідзвонилися в ефірі по скайпу. І я спитав його: Тайгер, чому ти більше не пишеш музику, ми дуже хочемо, щоб ти робив її. І він був вражений, тому що якісь чуваки з України телефонують, а він і сам не знає, чому він більше не робить музику.

 

Нині ми все частіше виходимо в ефір англійською. Люди, які приїжджають до України із-за кордону, дуже радіють, коли їх не перекладають – і це спілкування зовсім іншого рівня. Може, ми біжимо поперед батька в пекло, але зараз необхідно знати англійську. І слухач, якого ми хотіли б мати, або знає, або хоче її вивчити. І коли він буде її чути в ефірі, особливо від носіїв, це будуть приємні хвилини. Можливо, ми втрачаємо аудиторію в цей момент, але тільки так можна щось змінити. Мені здається, що за кілька років ми будемо як у Норвегії, де всі спілкуються, читають і дивляться кіно англійською. Це круто, це відкриває нам цілий світ, мільйони книжок, програм, які ніколи не перекладуться українською чи російською.

 

Д.Х.: Ми ніколи не регламентуємо мову, якою розмовляють наші автори та гості. Тому в нас усі розмовляють рідною для себе мовою.

 

Майбутнє української музики

Я.Л.: Мистецтво не має кордонів. І якщо ти робиш музику, записуєш альбом, слід усвідомити, що ти конкуруєш з Леді Ґаґою, з Робі Вільямсом, з усіма людьми, які випускають альбом на цьому тижні по всьому світу. Якщо ти не витримаєш цієї конкуренції, тебе не почують ніде.

 

Є, звичайно, розділення на внутрішній і зовнішній ринок. Якщо група «Океан Ельзи» шалено популярна в Україні та може збирати стадіони, то в Латвії вони переймаються, чи зберуть клуб. Це різні ринки: «Океан Ельзи» тут і «Океан Ельзи» там по-різному цікаві. Феномен «Океану Ельзи» будується на контакті з аудиторією, це радше соціальний феномен, а не музичний. Хоча, якби всі вміли писати пісні як Вакарчук, нам було би краще.

 

Зараз велика кількість музикантів, особливо в Києві, почали писати пісні англійською мовою. Думаю, що це тому, що вони виросли на англомовній музиці.

 

Д.Х.: Дуже легко придумати пісні англійською мовою, і мало хто зрозуміє, що вони тупі.

 

 

Я.Л: Люди, які будуть співати українською та російською, будуть отримувати більшу аудиторію тут, бо такого продукту мало, особливо якісного. Але це не дасть їм змоги конкурувати з західними гуртами. «Дахабраха», які співають українською, мають найбільшу кількість гастролей серед усіх наших груп, збирають повні зали у Франції, Америці, Австралії. Але це world music, особлива територія. Це приклад того, як можна бути актуальним, знайти свою нішу, зберегти українську автентику й бути цікавим на всіх континентах.

 

В Україні ще не прийшов час, щоб такі люди як ONUKA, Sophie Villy, Zapaska могли заробляти на своїх концертах. За концерт в Україні вони отримують у середньому дві-три тисячі гривень, а якісний запис альбому коштує близько п’яти тисяч доларів. Зйомки кліпу коштують іще більше. Тому їм важливо шукати виходи на західні ринки, де більші аудиторії.

 

Д.Х.: Це як із кіно. Українське кіно нікому не буде потрібне доти, доки воно не буде потрібне тут, в Україні. Так само і в музиці. Доти, доки в нас на концерти молодих експериментальних виконавців не будуть приходити люди, ця музика не буде нікому потрібна за кордоном.

 

 

Я.Л. Не згоден абсолютно. Я дуже добре знаю приклад Sophie Villy. Вона спершу потрапила в ротацію KSRW, однієї з найпопулярніших станцій Лос-Анджелеса. А в Україні її почали крутити тільки Аристократи. Згодом її почали крутити на BBC2, The Guardian написала, що її композиція – одна з п’яти пісень, на які варто звернути увагу. А тут ніхто про неї не пише. І таких прикладів безліч. Champagne Morning мали ротацію на BBC як британці – а це київська група, в підвалі сидять.  

 

 

Фото: Ліза Кузнєцова.


comments powered by Disqus