2 жовтня 2014

Планшет як зброя: що нового несе молоде покоління медіаактивістів

В кінці вересня Магістерська програма з медіакомунікацій УКУ спільно з Deutsche Welle Akademie провела у Львові Школу громадської активності MediaStream. 15 учасників з усієї України від Чернівців до Харкова приїхали послухати уроки медіамудрості від викладача Школи журналістики УКУ Отара Довженка, директора Могилянської школи журналістики Євгена Федченка, керівника «MJoyRadio» Романа Заяця та медіатренера Deutsche Welle Akademie Бектура Іскендера. Для участі в школі журналісти, блогери та студенти мали підготувати презентації існуючого або уявного медіапроекту. Platfor.ma відвідала презентації проектів учасників, щоб дізнатися, чого хочуть молоді активісти від ЗМІ і що нового можна очікувати в медіа найближчим часом.

 

 

Найбільше на школі громадської активності саме громадських проектів. Так, «Мапа протестів у Львові», Media Equals Citizens та ГО «Агенція вільного розвитку» хочуть об'єднати зусилля волонтерів і громадських організацій разом з різними засобами медіа для пропаганди добрих справ (від допомоги безпритульним тваринам до координації пожертв на АТО). Творці «Prozoro-2014» та «Суми Live» хочуть надавати своїм споживачам правдиву інформацію про різні політичні події Херсона та Сум. Авторка історико-культурної програми «Твой Харьков» мріє відкривати харків'янам невідому історію, розважально-інформаційний проект «Політпросвєт на кожний хутір» має на меті пропагувати політичну та громадянську освіченість, a «Revizor.cv» – підвищувати якість закладів харчування у Чернівцях. Але є кілька проектів, які відрізняються від загалу.

 

 

Лікар-рентгенолог з Рівного Володимир Хильчук уже давно намагається об’єднати медицину та медіа. Деякий час він вів блог для спілкування та обміну враженнями з іншими лікарями. Але вирішив, що краще орієнтуватися на пацієнтів. Хоче робити блог про здоров'я (MedBlog).

 

«Мені як молодому спеціалісту було цікаво ділитися з колегами своїми думками через блог. Але лікарі виявилися дуже інертною і закритою аудиторією. Вони важко йдуть на контакт коли він неособистісний, і через інтернет з ними дуже важко комунікувати. Лікарів в Україні 120 тисяч. 120 тисяч не можуть щось змінити в галузі медицини. Простіше залучати пацієнтів.Тому ми вирішили створити MedBlog і писати про здоров'я для людей. Адже є велика потреба у якісній інформації, яку ніхто не задовольняє. В інтернеті море інформації, але її походження і достовірність викликають сумніви. Є така газетка – «Ваше здоров'я», коштує 2,50. Протягом своєї інтернатури я їздив між Львовом і Рівним, і бачив, що їх читають люди, особливо старшого віку – одна бабуся читає, друга читає. Я купив цю газетку і жахнувся, що там написано. Там радять лікуватися настоянками, причому не тільки від головного болю, але й від онкологічних захворювань. А намальований мультяшний лікар – це теж порушення законодавства, бо це імітація особи лікаря, яка обманює читачів, що газета має стосунок до медицини. Наш блог орієнтуватиметься на людей та просунутих лікарів, зацікавлених у пацієнтах. Для монетизації використовуватимемо звичайну медійну рекламу, банери. Але я більше схиляюся до natural ads – наприклад, коли молодий лікар, що має приватну практику, пише статтю для нашого блогу. Ми публікуємо це і люди вже знають, що цей лікар розбирається в цій темі і до нього можна звернутися. Взагалі роль медіа у галузі медицини є недооціненою. Якби Міністерство охорони здоров'я вкладало більше грошей в медіа, то від цього було б більше користі, ніж від якогось одного пафосного кардіоцентру в одному місті».

 

 

 

Софія Кочмар (Львів) – студентка Магістерської програми з медіакомунікацій, журналістка. Хоче робити радіо про цінності. Основний лозунг – «не проповідуємо, не сповідаємо, не молимось». Мета – зруйнувати стереотипи про церкву як про нудну інституцію і зробити церковне радіо не церковною мовою. Софія бачить його більше як дискусійний клуб і творчу лабораторію, де 60% займатиме музична програма, 30% – дискусії і 10% – новини.

 

«Мені хотілося зробити цікаве релігійне радіо, без “говорящих батюшок”. Щоб молоді люди дискутували там про те, що їх хвилює, що вони говорять між собою, але ніколи не потрапляє в ефір. Наприклад, молодь говорить про те, що священики лізуть у їх сексуальне життя, але ніхто ніколи не спитає про це самого священика. Зараз ці діалоги і дискусії відбуваються у Facebook. Є освічені люди, які повертаються з європейських університетів до України і хочуть працювати для церкви, але середовище не таке, як вони очікували. Їх по-іншому вчили. Є багато людей, які хочуть про це говорити. Але гострота тем залежить від того, хто фінансуватиме проект. Якщо це робитиме церква, то ідея говорити про проблеми одразу накриється. Радіо Марія, наприклад, якому виділяють колосальні кошти з церковного бюджету – там є речі і люди, яких просто не допускають до ефіру. Ще мало висвітлюють у медіа фінансову систему. Церква багато говорить про необхідність прозорості фінансових питань у інших, але не практикує це сама. В будь-якому церковному середовищі все одно є авангард, який хоче про це говорити. В Польщі, наприклад, таке радіо вже давно є, тому що все, що молодь хвилює, вона виносить в медійний простір. У тому, що ці теми відсутні в українському медіа-просторі частково винні ми самі. Ми маємо ті всі ґаджети, але користуємося ними в споживацькому сенсі, а не в продуктивному. Прийде час і це зміниться».

 

 

 

Наталя Ревко (Одеса) – студентка Магістерської програми з медіакомунікацій УКУ. Хоче робити відеоблог про медіаосвіту.

 

«Мій проект дуже критикували, основний аргумент був – відеоблоги не дивляться. І ще, що складно залучити увагу людей до проблем медіаосвіти. Мені ж здавалося, що аудіовізуальний формат викличе яскравішу реакцію Коли людина спілкується з людиною, це більш дієво, ніж просто текст та картинка. Я планувала зробити відеоканал і поширювати відео у соцмережах, де можна було б отримувати зворотній зв'язок і проводити опитування. Один із найважливіших чинників тієї кризової ситуації, в якій ми зараз перебуваємо – це активна пропаганда та агресивна інформаційна політика ворожих ЗМІ. Цензура у цій ситуації є лише тактичним методом, а медіаосвіта – це стратегічний хід, хоч і складніший. Ніхто ж не хоче бути обдуреним. Це може мотивувати людей шукати альтернативну інформацію. Медіаосвіту можна подавати як мастхев і як щось модне. Основною аудиторією блогу були б інтернет-споживачі. Але переді мною стоїть проблема, як вийти на аудиторію, яка реально потребує медіаосвіти, але не має до неї доступу, бо не сидить в інтернеті. Я би почала свій блог із висвітлення способів маніпуляції інформацією та їх розпізнавання. Наступним кроком було б навчити людей обирати джерела та критично ставитися до каналів ЗМІ. Одна із довгострокових цілей – шкільна освіта та освіта для студентів, чия освіта не стосується медіа. Концепція впровадження медіаосвіти у школі була прийнята ще 2010 року, проте зараз на неї не вистачає викладачів та потужностей. Було б класно долучати до медіаосвіти у школах викладачів університетських програм».

 

 

 

Киянин Андрій Приймаченко вчиться на Магістерській програмі з журналістики УКУ і завдяки своєму проекту From The Creators of Borsch вже став знаменитістю. Найбільше його цікавить просування бренду України у світі. Андрій зробив відео «56 years, 89 titles and a single story about Ukraine», яке відображає образ України в американському кінематографі. Воно охоплює 89 фільмів і показує, що згідно уявлень голівудських режисерів Україна – це країна прибиральниць і шахраїв. Зараз Андрій разом зі співавторами готує сайт та логотип проекту Rethink Ukraine і планує офлановий запуск серії плакатів From the Creators of Borsch.

 

«Бренд України існує, але він дуже негативний. Краще все почати з чистої дошки. Я хотів би створити імідж країни, де шось створюється і будується. Якщо ми кажемо, що несемо в Європу якісь цінності, то це мають бути не уявні цінності, а винаходи у сфері науки і медицини, свій інтелектуальний та культурний капітал. Мені б хотілося створити імідж країни, де основною цінністю є свобода і відповідальність за цю свободу. Ти вільний шось робити, але ти за це відповідаєш – так, як в Америці. У них ще є be all you can be, але у нас це зараз не спрацює, тому що більшість країни православна, а значить дуже консервативна. Консервативність та неоднорівність суспільства – це основні перешкоди на шляху до створення такого бренду. У нас нема ані культурної, ані економічної однорідності. У нас різні мови, різні релігії, різні герої, але нам на основі чогось треба об'єднуватися. Якщо змусити всіх говорити українською мовою, щоб якось уніфікувати, це образить російськомовних людей – вони ж теж на Майдані стояли і на Сході воюють. Якщо лишити суспільство у тому культурно-економічному стані, як зараз, то нам реально вигідніше до Росії приєднатися – ми читаємо ті ж газети, а львівські таксисти слухають російське радіо. То якого біса ми воюємо з ними?! Тобто ми підсвідомо розуміємо, що ми інші, але не знаємо, що саме нас відрізняє. Тому цей проект важливий, щоб зрозуміти, за що ми воюємо, бо проти чого – і так ясно».

 

Фото: Єлизавета Кузнецова.

 

Матеріали в рамках розділу Media Innovations Lab виготовлені за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.

Підписатися на новини проекту у facebook можна тут.

 

 

 


comments powered by Disqus