Дані нам: як великі цифри змінюють журналістику
Журналістика даних або інтерактивний сторітелінг – це один із найсучасніших та найбільш точних способів передачі інформації в ЗМІ. Його активно використовують такі топові світові видання, як New York Times, Washington Post, The Guardian. Основною відмінністю візуалізації даних від традиційної форми подачі журналістського тексту є робота з великими масивами даних, та використання мов програмування. У квітні світ побачив український переклад книги Альберто Каїро «The Functional Art. An introduction to informational graphics and visualization». Platfor.ma поспілкувалась із науковим редактором українського перекладу й аналітиком texty.org Анатолієм Бондаренком про те, чому журналістика даних – це важливо.
– Для початку, хто такий Альберто Каїро?
– Альберто Каїро – один із найавторитетніших фахівців у світі інфографіки, яку створюють для медіа. У минулому – керівник відділів візуалізації та інфографіки в декількох провідних виданнях Іспанії та Бразилії. Сьогодні – професор університету Маямі.
– Чому його книгу «The Functional Art» варто було перекласти? Невже недостатньо онлайн-курсів з візуалізації даних чи інших допоміжних матеріалів?
– Яким би хорошим не був онлайн-курс, він не замінить книжки, Це просто інший медіум. Зазвичай книга більш детальна, більш сконцентрована на якомусь одному напрямі. Хороші прочитані книги я використовую як довідник, або щоб швидше нагадати собі якусь тему.
– Що треба, щоб стати дата-журналістом?
– Сильне бажання навчитися. Знання англійської. Велика працездатність. Постійна практика, навіть якщо на початку це проекти для себе. І нарешті, постійна допитливість, бажання дізнатися і розказати, «як все насправді працює».
– Що важливіше у візуалізації даних: естетична краса чи зрозумілість інформації? Бо якщо графік некрасивий, його ніхто не дивитиметься; якщо інформація буде незрозумілою, візуалізація не матиме сенсу.
– Потрібно поєднувати і перше, і друге. Однак якщо з якихось непереборних обставин перше доводиться пропустити, то друге – зрозумілість – має бути присутнім у будь-якому випадку.
– Інколи якісну візуалізацію треба готувати тиждень, а то й довше. Чи вигідно це з точки зору маркетингу, якщо посередня новина, підготовлена за годину, може зібрати у рази більше переглядів? І як, на вашу думку, мають заробляти видання, які хочуть займатись журналістикою даних в Україні?
– Зазвичай, дозволити собі мати команду журналістів даних можуть лише дуже заможні видання, і мета їхніх ініціатив – це не лише маркетинг або відвідування. Однак хочу зауважити, що у цьому напрямі теж є проекти, які приносять багато переглядів. До прикладу, найпопулярніший матеріал на texty.org – це інтерактивна карта.
Заробіток – важке питання. У всіх тут свій шлях, тому що на рекламі такою журналістикою не заробиш, навіть у США, де ринок набагато більш розвинений, ніж у нас.
– Виходить, що ситуація досить складна. Чи є сенс з'являтись новим виданням, які б займались журналістикою даних в Україні? Чи зможуть вони тут прожити?
– Не знаю щодо видань, я б говорив про невеликі колективи. Як показує наш досвід, починати можна з нульових бюджетів. Якщо ви зробите справді класні проекти, можна пробувати робити щось для закордонних клієнтів, це нормальний заробіток – хоча тоді не зовсім зрозуміло, навіщо вам щось робити для українського читача. Інший шлях – грантове фінансування, це модель, за якою працюють Тексти.
– Хто в Україні, окрім Текстів, займається якісною візуалізацією даних? Чи відбулись зміни за останні 5-10 років? Чи стежите ви за ситуацією з журналістикою даних у сусідніх країнах?
– Візуалізації на теми дня вже декілька років робить Українська правда, пробують себе у цьому напрямі Bird in Flight, Liga.net і KyivPost. Цікаво, що є сильні проекти журналістики даних у низці недержавних громадських організацій: Чесно, Опори, львівської CifraGroup, infolight.org.ua.
Є приклади й у сусідніх країнах: особисто знаємо колег з Чехії, Польщі, Білорусі. Як не дивно, поки що Україна в цьому напрямі попереду.
– Можете навести приклади цих видань? Чи є щось схоже в Молдові, Румунії, Росії?
– Я стежу за окремими людьми: Вадимом Шміговим з tut.by, Петром Кочі, Вадимом Макаренком із Gazeta Wyborcza, Христиною Щуч з Угорщини та іншими.
– Які перспективи у якісної візуалізації даних у світі та Україні? Чи буде цей напрям розвиватись ще стрімкіше, і що його чекатиме в недалекому майбутньому?
– Думаю, що особливо масовим цей напрям ніколи не стане. Однак завжди буде аудиторія прихильників (зазвичай із кращою освітою). Розвиток цього напряму зумовлений потребою в обробленні все більшої кількості інформації, тому він стрімко зростатиме.
Так само стрімким, на жаль, буде збільшення розриву між згаданими аудиторіями – однією, меншою, що є головним споживачем візуалізації даних (як одного з інструментів «наукового» пізнання світу), і другою, значно більш масовою, що керується головно емоціями й упередженнями.