18 листопада 2014

Рятуйся, хто пише: десять простих способів зберегти журналістику

Колишня репортер Texas Tribune Кейт Гелбрейт розповідає, чому великі медіа можуть повчитись у стартапів і як журналісти можуть самі собі допомогти.

 

Фотографія: Florian Klauer

Кілька місяців тому The Economist опублікував колонку про бізнес-школи. У підзаголовку до неї значилось: «Бізнес-школи краще аналізують підривні інновації, аніж справляються з ними». Щось це мені нагадує, подумала я. Те саме відбувається й у медіа.

 

Для індустрії з мізерним фінансуванням, збирання новин – справа вкрай неефективна. За більш ніж 15 років роботи у журналістиці я писала для різних видань та спостерігала, як інтернет навмисне роздуває історії. І мене вразило, наскільки легко та дешево можна було б забезпечити публіку більш вичерпними та якісними новинами, замість того, аби відчайдушно скаржитись на постійний занепад галузі. Все, що для цього потрібно – використовувати декілька простих принципів з економіки та бізнесу.

 

Зроблю свій внесок до суперечки, розпочатої блискучим звітом про інновації New York Times. Ось вам 10 простих – простих! – способів, як медіа можуть працювати більш ефективно. Обережно: не всім журналістам будуть до вподоби мої слова. Але йдеться про створення кращого продукту за менші гроші.

 

1. Не повторюйтесь. Потенціал можливих новин неймовірно широкий і здебільшого невикористаний. Але всі несуться робити власні історії про Рея Райса, останній iPhone і таке інше. Якби я керувала відділом новин, я би брала історії з Associated Press для таких подій, а своїх репортерів відсилала би тільки для створення оригінальних історій з, так би мовити, «доданою вартістю».

 

Маркус Броклі, колишній редактор Washington Post, нещодавно дуже вдало висловився з цього приводу у Politico Magazine : «Що мене найбільше дратує у ньюзрумі, це коли репортер каже: "Ми працюємо над власною версією історії". Світу не потрібна ваша версія. Тільки якщо вона не радикально відрізняться від оригінальної, або просто вражаюче і набагато краще написана. В іншому випадку, нова версія – це просто марна трата часу та бюджету. Що насправді потрібно, так це шукати, що можна зробити такого, чого ще не роблять інші. Адже незалежно від того, працюєте ви у Politico чи New York Times, Washington Post чи Wall Street Journal, на вашу історію знайдеться читач, якщо вам справді є що сказати важливого». В точку.

 

2. Припиніть редагувати. Я працювала в різних газетах та журналах упродовж років, кількість часу на редагування матеріалу варіювалась від нуля до кількох днів. Болісних днів. Звісно, редакторське око необхідне і, якщо стаття потребує серйозного редагування, так тому й бути. Але надто часто я мала вишукувати відповіді на безліч поверхневих питань, що мало стосувались теми. І все це тільки для того, аби редактор зрозумів, що після моєї ретельної доробки стаття стала занадто довгою. І тоді – сюрприз! – перероблена частина знову видаляється. Час це гроші, а їх завжди мало. Якщо б я керувала медіа-організацією, я би підходила до редагування з позиції максимальних витрат проти максимального прибутку. Чи дійсно потрібно зараз докладати важку редакторську руку, щоб зробити історію на краплиночку краще (що б ця краплиночка не означала)?

 

3. Зменшуйте кількість виїзних репортажів. Подорож за сенсацією коштує часу та грошей. Часто це буває необхідно, і навіть подекуди має додаткові переваги у вигляді ключів до нових історій. Але зазвичай це зовсім не так. Тому слід робити аналіз витрат та ризиків для кожної поїздки. Якщо ваш репортер може зробити ту саме (або схожу) роботу по телефону і при цьому все, що він у даному випадку втратить – це опис будівлі або того, як виглядало небо під час заходу сонця – то нащо витрачати гроші?

 

4. Співпрацюйте. Якщо вам треба зробити репортаж, але місце події занадто далеко, то чому не зв’язатись з журналістами іншого видання? Якщо потрібно висвітити термінову історію, чому не звернутись за матеріалом до місцевого журналіста замість того, щоб саджати власного репортера до літака? Коли я працювала у The Texas Tribune, нам телефонували великі національні медіа і питали, чи не можна «позичити» в нас когось щоб послати на Форт-Худ (техаський військовий пост) під час стрілянини, чи на завод мінеральних добрив, що вибухнув. В нас вистачало талановитих стажерів, і зазвичай ми без проблем могли відрядити одного. І всім була від того користь.

 

5. Ретельніше придивляйтесь до журналістів без гучного імені. Іноді здається, що журналісти Нью-Йорку та Вашингтону грають у велику гру обміну «шезлонгами» своїх робочих місць. Після роботи в Техасі та Каліфорнії я познайомилась з неймовірними журналістами, єдиний недолік яких – про них не знають на національному рівні. Дивіться пильніше за межі свого звичного кола. Ви можете знайти там кращих та дешевших працівників. Додатковий бонус: це може допомогти вирівняти расовий або гендерний баланс.

 

6. Працюйте з фрілансерами. Один з найдивніших аспектів новинного бізнесу – вражаюча різниця між гонорарами фрілансерів та штатних працівників. Я займалась фрілансом останній рік після уходу з The Texas Tribune та переїзду до Каліфорнії, і можу сказати, що заробляти на життя в такий спосіб майже неможливо. Окрім болючих скорочень штату та заробітної плати, штатні працівники набагато краще оплачувані. Фріланс – це можливість вигідної арбітражної угоди. А зараз саме час купувати таланти. Розумний ринок має скорочувати різницю в оплаті між штатними працівниками та фрілансом (навіть якщо брати до уваги, що штатні працівники мають менш відчутну перевагу у вигляді стабільності та визначеності).

 

7. Вам справді потрібен коректор і фактчекер? Обидві ці ролі освячені часом. Але знову таки, виникає питання раціонального обґрунтування ціни. Чому звичайний редактор не може виконувати функцію «фінального погляду» на текст? І чи не мають самі журналісти нести відповідальність за перевірку фактів? Нащо наймати на роботу журналіста, що оперує неперевіреними фактами?

 

8. Оптимізуйте сайт. Іноді в мене виникають проблеми з пошуком власних статей на сайті видавця. Вони просто закопані. Вочевидь, читачі справляються з цією задачею за допомогою Google News та соціальних мереж . Але ж якщо це хороша стаття, то нащо її ховати? Думаю, непоганою ідеєю було б створити декілька каналів на вебсайті, щоб більше тем мали власну веб-сторінку.

 

9. Більше використовуйте твіттер. Твіттер – інструмент маркетингу. Чудовий, до того ж. Витрати часу мінімальні, але віддача (зростання кількості читачів) потенційно висока. Проте навіть сьогодні не всі репортери та редактори взагалі твітять, або ж роблять це хоч трохи часто. Як варіант для підвищення дистрибуції газет, можна створювати нові тематичні підкатегорії у твіттері. Мені часто кортіло продивитись твіттер WSJ Energy, наприклад, або ж стрічку Seattle Times на тему навколишнього середовища. Але їх просто не існувало. Аудиторія цікавиться нішевими тематиками. То чому їм їх не надати?

 

10. Думайте як стартапер. Найефективнішим місцем, де мені доводилось працювати, був зараз вже п’ятирічний Texas Tribune. Редактори там швидкі та кмітливі, історії оригінальні, до співпраці заохочують, а контент, який виробляє Texas Tribune поширюється як місцевими техаськими газетами, так і The New York Times. Стартапи не можуть дозволити собі сміття. Рівно як і великі медіа, в наші дні.

 

Оригінал статті – NiemanReports

 

Матеріали в рамках розділу Media Innovations Lab виготовлені за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.

Підписатися на новини проекту у Facebook можна тут.


comments powered by Disqus