29 квітня 2014

Юрій Андрухович: «У моєму дипломі написано не письменник і не поет, а літературний працівник»

 

Письменник Юрій Андрухович має неабиякий досвід участі у різноманітних освітніх проектах у сфері літератури. Platfor.ma розпитала його про те, як стати письменником, про неформальну літературну освіту і те, як він втрачає власні нові вірші.


 – Чи можна взагалі навчитися письменницькому ремеслу? Яку роль відіграють академічні та неформальні освітні проекти у сфері літератури?

 – Ось бачите, формулювання вами цього питання вже наводить на певні роздуми й вагання. Ви ж не питаєте інженера, чи має сенс інженерна освіта, і не звертаєтесь зі схожим питанням до стоматолога. А з письменником якось сумнівно, адже із самого початку закрадається сумнів, чи це насправді професія. Якщо ж так, то наскільки вона є співвідносною зі способом життя і покликанням. Ідеальною здається формула, за якої покликання, талант, спосіб життя поєднуються із певними професійними навиками. Зрозуміло, що письменницька освіта не допоможе людині без хисту стати обдарованою. Проте вона може сприяти розвитку обдарованої людини, до прикладу, навчити її правильно будувати речення. Тобто я розглядаю це на рівні якогось необхідного оволодіння своєю технікою.

В мене є академічні досвід та рівень. Я здобув їх завдяки дворічному навчанню на вищих літературних курсах у Москві. Я не був в літературному інституті в ситуації студента, котрий вступив туди на п’ять років, аби отримати фах письменника.

У моєму дипломі написано не «письменник» і не «поет», а «літературний працівник»

Учасниками цих дворічних літературних курсів були люди із певними напрацюваннями, як-от, наприклад, видані книжки.  Дехто був уже прийнятий до Спілок письменників відповідних республік тодішнього СРСР.  Тут йшлося швидше про те, що ці люди вже про себе заявили, як про письменників, але в силу біографічних обставин мали прогавини у гуманітарних науках. Скажімо, інженер, котрий писав прозу, або ж економіст чи юрист, що пишуть вірші. Відтак дані курси були створені для того, щоб заповнити лакуни такого штибу в знаннях цих людей. Тобто із формального кута зору, до курсів можна ставитися виключно, як до таких, що мають за мету заповнення прогалин і піднесення всіх до єдного рівня гуманітарних знань.

Західні унівреситети на сьогоднішній день мають свій аналог, що англійською звучить, як «creative writing». Певний письменник навчає коло студентів, охочих пов’язати з літературою своє життя, як написати лист, сонет, оповідання, щоденниковий запис тощо. Проте хочу застерегти від ілюзії, типу «я писати не вмію і ніколи не робив цього, але поїду до Москви в університет на п'ять років, і стану видатним письменником».

 

– Чим неформальна освіта відрізняється від академічного формату і які прогалини їй вдається заповнити?

– Тут йдеться не про самоосвіту, а про самоформування. Більшість резиденцій дотримуються принципу, що степиндіати повинні спілкуватися між собою. Переважно схожі проекти не мають т’ютора чи наставника, позаяк всі перебувають у рівних умовах, всі чогось навчаються одне від одного. Принаймні так було зі стипендіями, із якими мені доводилося мати справу. Інший формат у Gaude polonia в Польщі. Коли приїздить молодий поет-стипендіат із України, йому призначають т’ютора – досвідченого, визнаного польського поета. Разом вони повинні час від часу сходити на пиво (бо справді частіше вони ходять на пиво, ніж на каву, щоб водночас і поговорити про життя). Формалізувати це складно, повернемося до того, що

 

письменництво є сумнівною професією, а якщо ще йдеться про поета, то він взагалі виступає втіленням анархізму

 

От вам живий приклад неформального варіанту, коли за кухлем пива чи філіжанкою кави відбувається обговорення творів, метафор, вдало або ж невдало виписаних образів. Іноді навіть достатньо, коли ця досвітченіша людина просто розповідає про себе. Бувають такі т’ютори, які не замовкаючи розповідають про себе.

 

– Ви згадували про обговорення образів. Можливо, у Вас є кілька прийомів, наприклад, ведення щоденника спостережень, випрацьовування навички писати певну кількість тексту щодня і т.д.?

– На жаль, я мав би слугувати поганим прикладом, адже досі чиню опір записникові, нотаткам. Таким чином, лише за останні декілька місяців втратив близько п'яти нових віршів. У мене вони з'являлися, як ідея та як новий образ.  Проте я не мав змоги і не хотів їх записувати. Думав, принагідно допишу, але врешті забув, про що мали бути вірші. Тому мені було б добре, аби хтось дав пораду, що треба все ж якийсь нотатник заводити і туди вписувати абсолютно все. Буквально на тому рівні, про який розповідав Маяковський, що одного разу прокинувся, адже йому наснився образ для нового любовного вірша (щось там про любов, яку інвалід, як свою останню ногу плекає). Він на сірниковій коробці із просоння написав слово «нога». І те слово допомогло наступного дня відтворити образ. Гадаю, насамперед слід завдячувати максимальній уважності до своїх відчуттів. Якщо це уявити у вигляді антени чи радарів, то вони мають бути постійно в режимі «on».

 

 

– Чи не спадало Вам на думку почати читати свій авторський курс, де ви могли б поділитися своїм досвідом, побути для когось т’ютором, наставником?

– Щось подібне в мене було свого часу в Острозькій академії. Я мав спецкурс, але він був присвячений не моїй творчості, а моїм перекладам. Мені так простіше. Перекладацтво – така галузь, де дуже цікаво оперувати прийомами, винаходами. Якщо ж будувати такий спецкурс на власних творах, то це передусім нескромно. По-друге, я не знаю, чи зміг би я виразно вибудувати такий спецкурс, пояснити, чому в цьому реченні у мене вжито таке словосполучення, позаяк там обов'язково йшлося би про такі деталі.

Проте боюся, що мені доведеться наступного року трошки чимось подібним займатися. Правда не в Україні, а в Берліні. Я отримав таке запрошення від університету імені Гумбольдта, тому маю вигадати якийсь спецкурс. Це триватиме цілий семестр. Із одного боку – чудово, а з іншого боку, трошки лякаюся викладаня, адже готувати лекції то не зовсім моє. Краще писати сторінки нового роману, ніж готувати лекції. Хіба що зумію обдумати так, що це будуть і лекції, і сторінки новго роману – роман у формі лекцій.

 

– Чи був у вас, якщо не у фізичний, то хоча б метафізичний письменник-наставник, у якого ви зуміли почерпнути шось для себе?

– Думаю, що інтонаційно як поет я пережив таку серйозну хвилю від Богдана-Ігор Антонича, перейнявши хвилю його інтонацій. На певному етапі вплив мала і проза наших сучасників латиноамериканців того покоління, що й Маркес та Льйоса, найбільше – творчість  Кортасара. Також це великий американський роман міжвоєнних років 20-30-их включно з Хемінгуєм, серед яких моїм улюблени автором є Томас Вулф, котрого рідше згадують, ніж Фіцджеральда, Хемінгуея. У 17-18 років мені достаньо було прочитати  3-4 сторінки Томаса Вулфа, і я запалювався, сідав за писання власного.

 

– Відомо, що будь-яка професія має свої «хвороби». Чого треба боятися молодим авторам і які недуги підстерігають молодого письменика у фізичному і психічному планах? 

– Ну, на перетині фізичного та психічного так і хочеться одразу відповісти, що це алкоголізм – професійна хвороба письменників. Але буде спрощенням сказати так. Звісно, явище вживання алкогольних напоїв у письменницькому середовищі дуже поширене, проте не більше, ніж в лікарському середовищі, чи середовищі агрономів, адже це елемент загальної культури в нашій країні. Якщо серйозно, то серцево-судинні хвороби, звісно, теж пов’язані із вживанням алкоголю, адже серце письменника – це серце, яке постійно переживає за весь світ, по ньому завжди б’ють усілякі хвилі заздрості, ненависті, безпідставної люті, не виправданої люті, тобто недобрі якісь емоцій, без яких письменника також немає. Ну і ,власне кажучи – це найпоширініше.

Вацлав Гавел дуже великий політик, але і не останній письменник. У нього був рак, але він виживав – це була дуже тривала історія. Йому вирізали дедалі більше легень. Вацлав кинув палити, поставившись  до цього, як до благословення, хоча був атеїстом, казав, що буття дає йому шанс краще зрозуміти себе, воно дає йому термінальну хворобу. І він відходив на той світ у супроводі самого Далай-лами, бо вони були товаришами. Далай-лама тримав його за руку, коли той помирав. Тобто  у письменників бувають красиві хвороби.

 

– Ваша книга «Таємниця» може бути корисною для молодого автора, адже там написано про багато особистих речей, зокрема про те, як зовнішнє середовище впливає на молоду творчу людину, як різні середовища вливають на молодого письменника. У вас вже з’явився новий досвід, пережиті нові впливи з часу виходу в світ тієї книги.  Якою новою таємницею вам хотілося б поділитися?

– Це міг би бути досвід, пов’язаний із теперішньою ситуацією. Досвід «посттаємничого періоду». Ситуація із «Лексиконом інтимних міст», або вся ця лінія пов’язана із перетворенням слова на музику, моя співпраця із музикантами. Я дуже хотів би колись у деталях про це розповісти, але нехай назбирається  поки що трошки більше досвіду.


comments powered by Disqus