16 липня 2014

Стівен Пайфер: «Якби Україна залишила ядерну зброю, її відносини з Росією були б ще складнішими»

В креативному просторі «Часопис» відбулася відкрита зустріч зі Стівеном Пайфером – директором програми із контролю за озброєнням та нерозповсюдженням ядерної зброї в світі, колишнім послом США в Україні. Plafor.ma наводить його думки про те, чому Україна не може отримати статус ядерної держави, яким чином економічні санкції впливають на Росію, та яке вирішення конфлікту на сході України вбачає Америка. 

 

Фото для коллажа: shutterstock.com/Center for American Progress

 

Будапештський меморандум, який підписали Сполучені Штати, Великобританія та Російська Федерація, був направлений на підтримку незалежності та суверенітету України. Крім того, в цьому меморандумі зазначалося, що ці країни гарантують незастосування сили проти України. Як бачимо, Російська Федерація порушила свої зобов’язання, окупувавши Крим. Коли йшлися перемовини про прийняття цього документу, в 1994 році, то використовувалися поняття забезпечення безпеки, але не гарантій. І це приводить до непорозумінь. Різниця між цими двома поняттями для американської сторони не була важливою, тому що для Америки було зрозуміло використання цього терміну, а саме те, що американська сторона не стане застосовувати силу в цьому випадку. І цю різницю розуміли всі сторони цих перемовин, включаючи Україну. Я вважаю, що американська сторона повинна надавати підтримку на основі цього Будапештського меморандуму, і виконувати свої зобов’язання щодо нього перед Україною.

 

Про санкції

Сполучені Штати разом з Європейським Союзом розробили систему заходів, для того, щоб надати Україні підтримку також в економічній сфері. Я вважаю, що американський уряд повинен також надавати Україні і воєнну підтримку, і робити більше в цій сфері. А друга частина меморандуму, на мій погляд, повинна використовуватися для того, щоб Росія відчула наслідки того, що вона порушила зобов’язання за цим документом.

 

Як ви знаєте, Сполучені Штати запровадили санкції, в тому числі економічні, проти певних фізичних осіб, громадян Російської Федерації, а також певних компаній. Але я вважаю, що треба зробити ще більше. Сполучені Штати та Європейський Союз повинні координувати свої зусилля стосовно запровадження санкцій до Російської Федерації, і я вважаю, що цьому сприяє реакція Росії, її підтримка сепаратистів та насилля на сході України.

 

Я особисто вважаю, що економічні санкції дуже сильно впливають на Росію. Наведу два приклади. Перше: в Росії дуже посилився відтік іноземного капіталу, порівняно з 2013 роком, тобто гроші біжать з Росії. Другий приклад. Ця інформація поступила місяць тому від агенції Bloomberg. Більше 2 тис. російських компаній втратили приблизно $33 млрд через дії російської влади. А в січні та лютому цього року російські компанії втратили $6-7 млрд. Починаючи з березня цього року, російські компанії не отримують ніяких інвестицій. Отже, економічні санкції впливають на економіку Росії.  Питання в тому, чи допомагають ці санкції змінити політику Росії? На даний момент вони не досягли своєї мети.

 

Росія все ще є частиною проблеми, а не частиною вирішення цієї проблеми в Україні.

 

Я вважаю, що досі є шанс того, що економічні санкції змінять зовнішню політику Росії, і тому я сперечаюся з представниками американського уряду тут, у Вашингтоні, і вважаю, що вони повинні докладати більше зусиль, щоб проводити нові санкції. Я наведу ще два приклади, якими, на мою думку, повинні бути економічні санкції.

 

Найперше, санкції повинні зачепити інтереси основних фінансових інститутів Росії. На даний момент, санкції стосуються лише малих банків Росії. Необхідно запровадити їх проти великих фінансових інститутів. По-друге, санкції повинні стосуватися енергетичного сектору Росії. Провідні західні компанії повинні зупинити інвестиції і співпрацю з основними енергетичними компаніями Російської Федерації.

 

Звичайно, такі дії не зупинять експорту російських енергоносіїв до країн західної Європи, але вони посилюють збитки, які завдаються російській економіці, і посилають дуже потужний сигнал російській владі. Я вважаю, що яскравим прикладом буде та ситуація, яка склалася в Криму. Призупинилися роботи на шельфі Чорного моря с приводу розвідування та видобутку газу. Мова йде про кримську компанію «Чорноморнавтогаз», яка стала об’єктом санкцій. Західні компанії заборонили співпрацювати з цією компанією с приводу розробки шельфу.

 

По-перше, і ми повинні це мати на увазі, об’єми відносин Європейського Союзу з Російською Федерацією в 10 раз перевищує об’єм торгівельних відносин Російської Федерації і Сполучених Штатів. Бізнес-товариство в Європі, а також в Америці, не хоче запровадження нових санкцій, вони не хочуть втрачати можливості інвестувати в російську економіку. Я підтримую і позицію Вашингтону, і Європейського Союзу, і вважаю що більш серйозні санкції необхідно було ввести ще тижні тому.

 

І я не впевнений, щодо майбутніх дій. В Вашингтоні, і в Європейському союзі кажуть, що якщо Росія не буде допомагати, то будуть запроваджені нові санкції, але вони вже кажуть це дуже давно, а російська політика досі не змінилася.

 

Про події на Сході

У Вашингтоні є дуже сильні підозри, що Росія поставляє зброю на схід України. Також зрозуміло те,  що відбувається пересування військових через кордон, і я вважаю, що це є основною причиною для того, щоб західні країни посилили свої санкції проти Росії. І я вважаю, що в Росії розуміють цю загрозу санкцій, тому що вони намагаються вести переговори, в тому числі з президентом Порошенко. Йдуть дуже важкі перемовини, але Росія продовжує постачання зброї на схід України. Питання полягає в тому, чи зможемо ми переконати Росію використати свій вплив на сепаратистів, для того, щоб відбулася деескалація на сході України.

 

На даний момент американський уряд розуміє, що військова операція на сході України буде продовжена, але основна проблема полягає в тому, з ким саме вести переговори, з якими представниками Донецької області. Я не думаю, що президент Порошенко буде вести переговори з хлопцями з автоматами.

 

Але я вважаю, що основним засобом вирішення цієї проблеми залишаються політичні методи. Ми підтримуємо намагання Петра Порошенко, його план, який передбачає дострокові вибори, статус для російської мови, і його прагнення зробити так, щоб більшість населення Донецької області вірила центральній владі, а не сепаратистам.

 

Не можна просто вести бойові дії в Донецьку. Війна вже нанесла дуже велику шкоду Україні, є багато втрат серед мирного населення, тому дуже важко вирішувати це питання виключно військовими засобами. План президента передбачає здійснення таких заходів, щоб отримати підтримку тих людей, що не вірять сепаратистам і не бажають приєднатися до Росії. Перед нами є приклад Іраку, де склалася така сама ситуація. 

 

Дуже важко вести бойові дії в міських умовах, де проживає багато мирного населення, і при цьому отримувати їх підтримку в цих діях.


Населення і Донецьку, і Луганську повинно відчувати себе комфортно, повинно відчувати себе частиною України. Я не говорю, що треба відмовитись від проведення військової операції, я говорю, що треба її поводити проти сепаратистів, але при цьому треба пам’ятати, що необхідно захищати мирне населення, необхідно досягати політичних цілей.

 

Також я вважаю, що в Росії існує дуже ефективна пропаганда, яка власне і дозволяє пану Путіну проводити ту політику, яку він проводить зараз. Але дуже цікаво, як реагують західні країни на проведення такої пропаганди в Росії. Ви знаєте, що зараз знижується доступ до таких мас-медіа, як «Голос Америки», і інформаційна війна в Росії набирає обертів. Я вважаю, що буде дуже важко її виграти. Росіяни мають доступ до інтернету, і  багато з них можуть отримувати альтернативну інформацію. Але я не думаю, що ці джерела інформації можуть сперечатися з вкрай добре організованою пропагандистською компанією, яка проводиться на російському телебаченні, і ведеться за його допомогою.

 

Про питання ядерної зброї

Я бачу багато коментарів від українців, які кажуть, що цього б не трапилось, якби Україна мала ядерну зброю, і я можу зрозуміти, чому вони так вважають. Але зараз дуже важко спрогнозувати як насправді розвивалися б події в цьому випадку. Я знаю, що український уряд задавався питанням, що б трапилося, якби повернутися у 90-ті роки, і як вирішувалося б питання ядерної зброї. І справа полягає в тому, що в Україні нема необхідної інфраструктури для використання цієї ядерної зброї, а її створення та обслуговування є дуже дорогим задоволенням. Так, в Україні є промисловий потенціал для створення такої інфраструктури, якщо ми згадаємо завод «Південмаш», але у той же час в Україні нема інфраструктури для обслуговування цієї зброї. Україна може її створити, але це буде коштувати надзвичайно дорого. Якщо повернутися в 90-ті роки, і Україна вирішила би зберегти цю ядерну зброю, я думаю, що це мало б негативні наслідки для підписання цього протоколу. Україну могла б очікувати доля Північної Кореї, і Україні було б дуже важко відбудовувати відносини з західними державами. Таким чином, Україні не вдалося б ні співпрацювати з НАТО, ні підписати угоду про асоціацію, Україна була би повністю ізольована, і жодним чином не співпрацювала би з західними державами. І я вважаю, що якби Україна захотіла отримувати кошти від світових фінансових установ, таких як Всесвітній банк, то її статус як ядерної держави брався би до уваги, і навряд чи б їй вдалося це зробити. І я можу здогадуватись, що, якби Україна залишила цю ядерну зброю, її відносини з Росією були б ще складнішими, ніж вони були протягом цих 20 років.

 

По суті, Будапештський меморандум не регулює питання відновлення ядерної зброї, через порушення зобов’язань  Росією. У центрі уваги цього меморандуму було приєднання України до режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Меморандум не вирішує питання про повернення ядерного статусу, і жодним чином не зафіксована така можливість в цьому меморандумі.


comments powered by Disqus