2 червня 2014

Олександр Івашина: «Цивілізація – страшенно тендітна річ»

Фотографія: Олександ Юдашкін
 

 

Про те, в чому різниця між Майданом і Донбасом, про значення образів та ревнощі Путіна Platfor.ma розказав культуролог, науковець та викладач Києво-Могилянської академії Олександр Івашина.


 

Про сучасне Середньовіччя

 

Ми живемо у такому собі новому Середньовіччі, тільки замість священиків – журналісти. Медіа зайняли місце тієї сили, що формує спільноту. Я не знаю, чи можна назвати її нацією, але умовно можна. Зараз у нас дві медіаспільноти і дві медіанації. І знайти порозуміння між ними, здається, неможливо.

 

Діна Хапаєва, російський історик і соціолог, називає подібне суспільство готичним. Відсутність єдиних правил, вибірковість, нерівність, дискримінація, лояльність тільки до своїх і зона як модель суспільства. Ми знову дивимося на світ через оптику чи естетику чудовиськ, монстрів – тут і «Беркут», і божевільний Путін. 

 

Людина знову стає незначущою, навіть непотрібною.

 

Те, що на Майдані знайшлися люди, які не побоялися ризикнути життям, і відрізняє ці події від подій на Донбасі. В чому біда Донбасу? Мені здається, там немає активної конструктивної меншості. І зрозуміло, чому. Її витравлювали, лякали, плюс, що дуже важливо – їм не дали і вони не винайшли своєї медіакартинки, своїх слоганів, з якими вони могли б себе гідно і легко ототожнити. Зрозуміло, що там купа людей, яким не подобається, що відбувається. Цілком можливо, не подобається і те, що подається з російських каналів. Але отак відмовитися від усього, ризикнути усім і приєднатися до картинки, пов’язаної з Майданом, вони не можуть.

 

 

Про Майдан

 

Так, на Майдані звучали праві лозунги, для багатьох вони і досі неприйнятні. Але ж ми розуміємо, наскільки змінилося значення цих слоганів. «Бандерівці» перетворилися на «жидобандерівців». Це абсолютно не значить, що можна заплющити очі на різноманітні виключення та дискримінації нашого суспільства. Просто перш ніж волати про них, потрібно забезпечити самі умови для позитивної критики суспільства. В часи фактичної війни багато критичних «арій» виглядають, як на мене, недоречними.

Фотографія: shutterstock.com

Згадайте ці красиві картинки: Майдан з ліхтариками, Майдан з висоти пташиного польоту. Йшла певна міфологізація. Патетична і навіть в чомусь «сюсюкальна», але красива. Це був міф, для багатьох – піднесений образ. І ось такого міфу для Донбасу поки що немає.

 

Донбаська більшість, я так розумію, мовчазна. Вона сидить, вона пасивна. Ми і далі живемо за Достоєвським: люди готові віддати свою свободу Великому інквізитору. Що їм потрібно? Чудо, диво, таємниця, авторитет.  Путін – авторитет. Путін – диво. Він непередбачуваний. Наша влада – не авторитет. Вона й для нас не авторитет. А Путін, як образ – дельфінів рятує. Є абсолютно божественна за своєю абсурдністю картинка. Ви колись бачили кортеж Путіна в Чечні? Чорні машини, що їдуть одна за одною кілька хвилин. Це чудовий гіперабсурдний образ влади. Влада, яка насамперед прагне вражати своїм виглядом. Ідея влади міститься в образі, картинці, фантомі влади.

 

 

Донбас – це регіон, яким не займалися. Його купили в якійсь мірі. Причому купили не в фінансово- економічному плані, а тим, що, мовляв, «свої при владі».

 

Силою там щось ґрунтовне зробити неможливо. Хіба що терористів прибрати. А так це десятки роки соціального і медійного винахідництва.

 

Знайти якесь порозуміння на рівні гасел між «бандерівцями»  і «Беркутом» неможливо. Це те, що французький філософ Жан Ліотар називав «відмінністю» – диферендом. Наполеон від імені французького народу воював за кордонами Франції під гаслом свободи. Він вважав, що несе цінності Декларації прав людини і громадянина. А за межами Франції його вважали  завойовником. І все. І ніяк тут не розбігтися.

 

 

Про образи

 

Захід стомився від України, від новин, які йдуть місяцями. Що вже говорити про наших людей? Спонтанна реакція моєї сестри, звичайної жінки у перші дні завоювання Криму Путіним: вбити Путіна! Так і люди на сході, які місяцями дивилися постапокаліптичні картинки з Грушевського. Вони бачили, що в них забирають відчуття безпеки, відчуття спокійного плину життя – і це не можна пробачити. Останнім часом можна почути від декого: цих людей на Сході треба ізолювати. Ну як їх ізолювати? Інших людей у нас немає. Тоді треба всіх ізолювати.

Фотографія: shutterstock.com

Нації формують себе через образи. Раніше цю роль відігравали міфи, гімни. А сьогодні дивляться відео, де люди в метро співають «Ще не вмерла»  і – лайк, лайк, лайк. Тобто, це образи, в яких маси подобаються собі. Орнамент, за Зігфрідом Кракауером – образи, у яких маси впізнають себе. Пам'ятаєте фільми Лені Ріфеншталь? Чудові образи. Німці себе впізнавали у них і це їм деякий час страшенно подобалося. Але в нас під час подій на Майдані додався момент рефлексії – на рівні соціальних медіа, Громадського телебачення, наприклад. Там хоч і моральної паніки, шуму було багато, але це спроби справжнього соціального винахідництва. Коли задаються питання: «що це?», «хто ми?», «куди рухаємося?» Це, власне, і є те, що вигадала Україна: пов'язала піднесені образи єдиного народу із соціальною рефлексією щодо них.

 

Для більшості людей в світі Україна – це десь в Айові або в Індійському океані. На Заході Україна – це пожива для задоволення, розваги: «Боже, як красиво/цікаво» або «Як жахливо!» Але раптом до цього гламуру, так би мовити, додалася якась повага.

 

За великим рахунком, дії не так важливі як образи і відчуття довкола цих дій.

 

Після подій на Майдані з'явилося відчуття його учасників як героїчної спільноти. Але цей сакральний, героїчний вимір має багато попсовості, і до нього, до цієї канонізації треба дуже обережно ставитися. Треба пам’ятати, що влада цих героїв використовує для своїх пропагандистських цілей.

 

Насправді, ми всі розслабилися. Я і про себе це можу сказати. Ніхто не очікував, що в Європі можливий агресор. Після Першої світової французький мислитель і письменник Поль Валері сказав: «Ми, цивілізації, – ми знаємо тепер, що ми смертні». Мабуть, багато хто відчував і відчуває, наскільки ми тендітні. Цивілізація дійсно страшенно тендітна річ. Це все може розвалитися в один момент. Київ чи Донецьк може миттево перетворитися на Сараєво. Усе це навколо нас тримається на якомусь надзвичайно тендітному мереживі.

 

Чому на Донбасі діють радянські образи, георгіївські стрічки? Та будуть діяти будь-які . Просто підбираються ті, на які западають маси. Ну, так вийшло, що западають на ці. На них потрібно найменше зусиль. Механізм безпеки який: мімікрувати під мейнстрім. Тільки щоб самому не думати, тільки щоб відчувати безпеку. І це пояснює, якщо хочете, «Стокгольмський синдром» – ідентифікуватися з вождем, із агресором. Бо ж так спокійніше.

 

Окрім інших модусів, медіа існують ще й в порнографічному. Особливо, якщо це стосується картинок смерті. Це травматичні картинки, безперечно. Але вони стали своєрідною відповіддю на те, що рішення знайти неможливо. Травматична картинка заміняє, якщо хочете, наративну роботу, аналітичну. Вона не дає рішення, пропозиції. Зате дає вихід певним афектам: «Який жах!» або «Так їм і треба». Майдан – це сукупність образів та наративів. Якісь з-поміж них із роками будуть домінувати в пам’яті. Але правда лише в їхній множині, в їх відмінності один від одного.

Фотографія: shutterstock.com

Це ж ідея Ходорковського, що Крим – це ревнощі Путіна? Він ніби перехопив ініціативу медійного супер-злодія. 

 

Усі дивилися на Майдан, тепер дивляться на Путіна. Тепер від нього все залежить.

 

Я не вважаю, що ми втратили ефект від Майдану. Цей досвід вже з нами – як би це все не обернулося. А обернутися може дуже погано. Будь-яка війна може поставити хрест на  попередніх досвідах. Але для багатьох це був досвід, напевно, найцінніший в їхньому житті. Це все, до речі, стосується певною мірою і Майдану-2004. Я скептично до нього ставився – він обернувся фейковою революцією. Але для багатьох цей досвід не був чимось помилковим. Досвід взагалі не може бути помилковим. Чи були події на Майдані революцією, ми ще не знаємо. Ця подія ще не завершилася. Цілком можливо, що в нас ще з’явиться ще свій Бонапарт. А можливо, в нас зараз своя Директорія.


comments powered by Disqus