22 жовтня 2014

Соціолог Мішель Вевьорка: «Ми повинні заново народити поняття універсальних цінностей»

Один із провідних французьких соціологів, член наукової ради Європейської дослідницької ради (ERC) – Мішель Вєвьорка прочитав лекцію у рамках проекту «Європейський досвід: Франція» у книгарні «Є». Про те, хто і чому критикував універсальні цінності, та яким чином можна знову запустити цю ідею – в матеріалі Platfor.ma.

 

 

Що називається універсальними цінностями або універсалізмом? Це надзвичайно стара ідея, яка має три витоки. Перше джерело – це ідея. Другим є латинська епоха, громадянство, рівність і таке інше. Третє джерело – це християнські цінності святого Павла, де було сказано, що всі люди рівні, навіть якщо кажуть, що вони стають рівними між собою лише після смерті. Ми розглядаємо універсалізм як надбання, те що дісталося нам у спадок. І ми повертаємося до цих ідей, запускаємо їх знову.

 

Впродовж всього часу можна знайти реакційних, прорасистських, та інших мислителів, які ставлять під сумнів саму ідею універсальних цінностей. Сучасна епоха породила багато нових ідей універсальних цінностей. Ми побачили насамперед різноманітні протестні рухи, які вказували на те, що універсальні цінності – це прогрес. Деякі казали, що, якщо ми підкреслюємо універсальні цінності, то ми позбавляємося таким чином експлуатації, домінуванню одних над іншими. В Сполучених Штатах ми чули, як люди казали, що універсальні цінності – це домінування білих над чорними расами, це домінування чоловіків над жінками. Ми чули це також в контексті деколонізації, і переходу до постколоніального суспільства, коли люди казали, що універсальні цінності – це те, що Захід котів би розповсюдити по всьому світу, і таким чином колонізуючи інші цивілізації, країни і нації.

 

Тобто ми бачили різні рухи, які розгорталися і вказували, що ці цінності, врешті решт, компонують, і що заперечення груп людей стає недопустимим. З одного боку, ми критикували універсальні цінності за ту шкоду, яку вони завдавало групам та якимсь меншинам, а з іншого боку, ми піддавали її критиці, бо це заважало ідеї прогресу, і ми цю ідею не помічали.

 

В цьому контексті одні кажуть, що треба відкинути взагалі ідею про універсальні цінності, треба краще визнати ідею релятивізмом, коли кожна культура виробляє свої власні цінності, і їх не можна критикувати, або відкидати. Не можна казати про те, що існують якісь універсальні цінності, і не можна казати про те, що одна цінність є вища за іншу.

 

Безумовно, існувала домінація білого населення над чорношкірими, і чоловіка над жінкою. Ми, французи, принесли прогрес дикунам, ми принесли їм цивілізацію через універсальні цінності, і сподіваємося, що вони це згодом зрозуміли, і рухалися в правильному напрямку. Тобто ми кажемо про універсальні цінності але продовжуємо зневажати, продовжуємо домінувати, продовжуємо експлуатувати і таке інше. Як же можна знову запустити і реанімувати цю ідею універсальних цінностей?

 

Я би запропонував вам п’ять площин, п’ять шляхів вирішення цього питання. Вони не заперечують один одному.

 

Перший шлях належить французькому філософу Моріс Мерло́-Понті – це філософ, який цікавився роботами антропологів. І він констатує, що робота антропологів – це робота людей, які цікавляться світом, суспільством дуже віддаленим він наших часів. Робота антропологів – це робота селян. Наш розум змушує нас занурюватись в старовинні часи, тому ми вимушені циркулювати між цими світами, і ставити собі цілу низку питань, і дивитися на світ по-іншому.  «Парад нашого соціального буття може бути зроблений і знову перероблений через шлях подорожей», – каже він. Він говорить про шлях, який нас веде до універсалізму, універсальних цінностей. «Універсалізм боковий, побічний, і ми можемо його зрозуміти через додаткові пошуки», – стверджує Мерло-Понті. 

Подорож і віддалення від своєї рідної країни наближує нас до розуміння інших цивілізацій і інших людей. І саме через ці випробування ми починаємо думати і інакше сприймати універсальні цінності.

 

Другий напрям, шлях, який я би хотів вам запропонувати. Мартіасен – це цікава людина, це індієць, який багато прожив в Англії, а потім в Сполучених Шатах. Він не тільки займався економікою, але й багато писав про проблеми демократії і правосуддя. Це ідея, яку можна знайти в інших культурах, не тільки західних.  Деякі елементи заставляють нас задуматися з приводу універсальних цінностей: відновити, перезапустити це поняття в духовному житті, базуючись на індійський або китайських цінностях. У Мартіасена ви знаходите дуже цікаві ідеї стосовно демократії і існуючих форм демократичного життя в Індії, Африці, які відрізняються від тих, які відомі нам. Існують форми правосуддя, які також нам можуть дозволити думати інакше. І зокрема про правосуддя громад. Він змобілізував громади для правочинства, для юстиції в широкому сенсі цього слова. Тому другий шлях, який можна розглядати – це подивитися на інші традиції, окрім західних. Це ідеї, які поповнюють ідеї універсалізму, які будуть позбавлені тих чи інших вад.

 

Третя ідея, на якій я б хотів зупинитися, належить ізраїльському соціологу, який помер 4 роки тому, Айзенштадту. Соціологічна багатогранність, багатомодерність – це термін, який він вживав. І що ж це таке? На противагу тим ідеям, які продовжують класичні, на противагу тим моделям, які кажуть, що всі абсолютно йдуть по тим самим рейкам прогресу більш чи менш швидко, і всі суспільства відкриваються перед універсальними цінностям, які ідуть з заходу, на противагу всьому цьому, він каже «ні». Не існує одна модерність, їх є багато, і в різних країнах вони відрізняються. Айзенштадт пориває з еволюціонізмом, який вказував на те, що існує одна модерність, що суспільства є конвергентними, він їх розрізняє.

 

Айзенштадт каже, що не треба поривати з універсальними цінностями, але треба подивитися, щоб вони дуже диверсифікувалися, і стали багатомодерновими. Точка відліку – це безумовно японське суспільство. Бо це країна, яка змішує свої і західні цінності. Айзенштадт веде дискусію з приводу того, що ми називаємо багатомодерністю. Одні стверджують, що існує одна єдина модерність, але, з іншого боку, погодимось з тим, що існують різні шляхи для того, щоб пристосуватися до універсальних цінностей.

 

Багатомодерність сприяє цьому. Шляхи модернізації дуже численні. Я особисто тут трошки тушуюся, бо казати, що шляхів багато, а модерність одна – це одне суперечить іншому. Але те, з чим я погоджуюсь у цього вченого – це потрібно бути гнучким і погоджуватися з усім різноманіттям світу. Це є даність.

Існують універсальні цінності, і треба погодитись з тим, що в різні суспільства вони конвертуються по-різному, і треба думати про різні специфіки.

 

Четвертий шлях, і тут треба бути дуже уважними зі словами, космополітизація світу – ідея німецького вченого Ульріха Бека. До цього часу ми аналізували великі проблеми соціального характеру всередині якоїсь певної нації, якщо я в Україні, то я аналізую ризики українців. Ульріх Бек десь років 15 тому сказав: «Треба вийти з методологічного націоналізму. Треба припинити думати лише про ті рамки, в яких знаходиться та чи інша нація. І думати про ті додаткові можливості, які надають нам міжнародні аспекти». Тобто ризики носять глобальний, міжнародний, світовий характер. Наприклад, якщо я живу в Україні, а АЕС вибухне десь в Білорусії, то це мене стосується також. Якщо я забруднюю атмосферу заводами, то я не тільки українську атмосферу забруднюю, а й сусідніх країн. Якщо виникає якась раптова епідемія у двох-чотирьох країнах Африки, воно може стосуватися мене тут також.

 

Отже, ідея Ульріх Бека полягає в тому, що громадяни на сьогоднішній день вимушені думати про своє власне існування, насамперед на території, де вони живуть, але беручи до уваги те, що відбувається довкола них, поза межами своєї країни. Ми не повинні ставати на рейки космополітизму, але наш спосіб мислення стає космополітичним. Не зважаючи на те, де ми живемо, ми маємо брати до уваги те, що відбувається навколо нас.

 

П’ятий шлях. Це останній марксистський філософ – Етьєн Балібар. До речі, якщо ви шукаєте марксистів, треба поїхати до Сполучених Штатів, їх там ще трошки залишилось, марксисти вже всі майже вимерли. Етьєн Балібар каже, що треба відрізняти дві речі, коли ми говоримо про універсалізм: експансію і лібералізацію. Коли я веду мову про універсалізм класичний, то той, що супроводжував колонізацію, різні форми експлуатації, поневолення – він розповсюдився по всьому світу з епохою географічних відкриттів. Це був універсалізм експансії. А є універсалізм, який пішов так би мовити знизу, і відповідно цікавився насамперед двома речами: з одного боку демократією, з іншого боку – правами людини. Універсалізм знизу – це той, що ставить як головну цінність права людини, цікавиться правами кожного, допомагає стати хазяїном свого досвіду, опанувати його. Ми не можемо погодитись з тим, що Балібар називає експансивним характером, ми не можемо відкидати ідею універсальних цінностей, ми повинні заново народити поняття універсальних цінностей.

 

І всі ці шляхи, або доріжки, на яких я наголошував – вони віддаляють нас від нав’язаного універсалізму зверху, вони кажуть, що нам треба іти ніби збоку, вони кажуть про те, що не треба замикатися в своїх національних рамках. Ми мусимо думати глобальним чином.


comments powered by Disqus