5 серпня 2014

Андрій Садовий: «Що змінилося після Революції гідності? Ви змінилися! А у владних кабінетах — нічого»

Мер Львова Андрій Садовий став учасником проекту Idea Breakfast у своєму рідному місті. З самого ранку він розповів всім охочим про те, чому він працює на 5% можливостей, де взяти кредит на $20 млн, а повернути $10 млн, та чому Львів має стати містом для старіння.


 

У перші роки незалежності України всі вірили в диво: що ми вже завтра будемо жити так само класно, як німці, як французи. Ми ж така багата країна, ми так багато всього маємо, ми ж такі круті. Я пригадую, як щойно я почав займатися громадським життям, був молодіжний фонд, де збиралися старші колеги, там були і депутати обласної ради. Вони збиралися щодня за столом сиділи і думали-думали, як розбудувати державу. Після цих роздумів лишалася велика попільничка з недопалками. Вони стомлювалися, наступного дня приходили, знову думали-думали… Я більш практичними речами займався, займався економікою, заробляв гроші, оскільки я хотів бути незалежним. Тоді з’явилася ідея радіо «Люкс», якому 1 січня цього року, до речі, виповнилося 20 років.

 

Десь років у 28 нам із колегами стало скучно, ми вирішили піти до міської ради, нас було десь чоловік 12. Ми блукали по різних політичних силах, врешті-решт всі стали депутатами. І десь з 2000 року сталося так, що я роблю одну пропозицію, другу-третю, а у відповідь — стіна бетонна. Ну, добре. Тоді я заснував у 2000 році «Інститут розвитку міста» як громадську організацію. Форуми, конференції, зустрічі з різними мерами, середовищами, – я хотів тоді краще зрозуміти, що таке місцеве самоврядування, більше їздив по інших країнах світу, переймав досвід, – власне це все дало мені переконання, що треба йти на посаду міського голови, що треба самому брати все і робити. Є якісь помилки і будуть завжди, я жива людина.

 

За 8 років, що я працюю міським головою, стажування у міськраді пройшли більше ніж 6000 людей – і кращі з них лишаються працювати. Середній вік працівника Адміністрації міського голови – 26 років. Навіть керівникові департаменту 26 років. Моя ставка – брати молодих людей. «Це неможливо», – кричать старші люди, а молоді ж цього не знають, вони беруть і роблять. І воно виходить, розумієте?! Тому, коли я знаходжу толкову людину, для мене це щастя в житті. Неабияку роль відіграють волонтери. Ми би не змогли провести святкування 750-річчя міста Львова у 2006 році або Євро—2012 без волонтерів. Це були сотні і сотні молодих людей.

 

А Верховна Рада — це бізнес. Маклери, обрані народом. В політиці мають бути порядні чесні люди. От ви б прийшли, ви б за п’ять хвилин проголосували. Тому я працюю на 5% своїх можливостей, а 95% часу я працюю на те, щоб уможливити ці 5%. 

 

Що змінилося після Революції гідності? Ви змінилися! А у владних кабінетах — нічого!

 

У Львові, як у всій Україні, на превеликий жаль, немає нормально функціонуючої міліції. Концепція тут дуже проста: має бути муніципальна поліція, яка би займалася громадською безпекою, дільничними, Державтоінспекцією, — тоді буде порядок. Тому що сьогодні мені доводиться просити міліцію щось зробити. Що таке міліція, ми побачили, коли була «ніч гніву», коли всі міліціонери  сховались. І мільйонне місто лишилося без єдиного силовика: ні міліції, ні прокуратури, ні СБУ, — нікого. І ми два тижні самі патрулювали місто. Рівень злочинності за цей час впав у два рази — от і відповідь на те, що робити.


Слава Богу, вже створена робоча група Міністерства внутрішніх справ. Я запропонував, щоб Львів був пілотним містом, де буде впроваджено проект муніціпальної міліції. Джордж Сорос готовий це підтримувати через фонд «Відродження». Подивимося, до чого це дійде. Тому що люди, які працюють у цій структурі, звичайно, це не підтримують. Є контроль, і вони не хочуть його нікуди віддавати. Безпека на неналежному рівні, це ми бачимо щодня. Така само ситуація з торгівлею. Це елементарно вирішується. Але якщо вони працюють із тими самими внутрішніми органами, як ви це вирішите? Ми зараз створили в місті невелику туристичну поліцію із молодих людей, які приходять і роблять зауваження, коли хтось щось не те робить.

 

Не заважати

Був у Львові губернатор. Хороший чоловік. По завершенні одного з проектів він сказав: «Я також допомагав», а я питаю: «А чим?», він відповідає: «А я не шкодив». Якби в Україні всі такі були чиновники, які б не шкодили, ми б жили у іншій країні. Адже в нас як відбувається. Приходить людина із проектом, ідеєю, а кожен чиновник думає, як би його так закрутити, щоб на цьому заробити. Тому не заважати бізнесу – раз. Відкриті, рівні умови для всіх – два.

 

За Януковича яка система була? Людина віддає всі гроші монополіям, за паливо, а те, що не забрали, добирає податкова, міліція й інші.

 

Була така історія: приходить на «Львівтеплокомуненерго» перевірка зі служби боротьби з наркотиками. На підприємство, що постачає тепло. З грушки впали. Де наркотики, а де «Львівтеплокомуненерго»? Приходять і одразу: «Ми вас закриємо, заберемо ліцензію», натяк зрозумілий. А там хлопці міцні працюють, надавали по вухах. Почалися листи такого змісту: «Ми тут прийшли із перевіркою, некоректна була поведінка…». Я телефоную у Київ до одного великого чиновника і питаю про цінність таких перевірок. Виявляється, ця служба була створена спеціально під сина Януковича і вона мала добирати те, що інші не добрали.

 

Коли ми вирішили балотуватися до Київської міської державної адміністрації, ми ледь назбирали 20 людей. Адже всі кажуть, що то бруд. Але якщо чесні люди не підуть, то піде «жульё-ворьё». А що ви будете робити, коли ваш  двір будуть забудовувати? Будете протестувати? А чи не легше зсередини це унеможливити?

 

Якщо люди бідні, неосвічені, ними легко маніпулювати, тому ми дуже часто підтримуємо тих, за кого нам соромно, бо вони так добре говорили. А треба обирати тих, хто зробив. Людський фактор є визначальним. Тому я в постійному пошуку людей.

 

Про кредити і місто для старіння

Гроші дають не фірмам, гроші дають людям. Тому що всі гроші треба віддавати. За своє життя я працював з багатьма різними банками, в мене не було жодного випадку, коли б я не повернув кредит. Дуже важливою є кредитна історія (як людини, так і цілого міста). Ми інвестуємо кошти в інфраструктуру. Ремонтуємо дороги, мережі, маємо хороших партерів. Нашим найбільшим партнером є «Європейський банк реконструкції і розвитку», з яким ми маємо найбільше проектів серед усіх міст України. Ми підписали угоди на 20 млн євро на реформування системи теплопостачання. Плюс 10 млн євро грант. Це найбільший грант, який отримало місто України за багато років.

 

Дехто критикує кредит на будівництво трамваю на Сихів. Ми беремо кредит 6 млн євро, а 5 млн євро ми отримуємо як грант. Це дуже вигідно, тому що ти береш гроші сьогодні, а віддаєш через багато років (врахуйте інфляцію, здорожчання матеріалів). Звичайно, є люди, яким це невигідно. Але ми плануємо протягом найближчих років зробити класні хідники, щоб люди ходили пішки, велосипедні доріжки (сьогодні їх тільки 40 км, але у нас є амбітна ціль до 2020-го року зробити 268 км) і громадський транспорт на основі електротранспорту (трамваї, тролейбуси львівського виробництва і цього року ми маємо забрати перший електробус). Україна має надлишок електроенергії, не має куди її продавати. Тож навіщо купувати інше паливо за кордоном? До того ж, цей транспорт не забруднює навколишнє середовище. А для мене це важливо.

 

Перші кошти, які ми залучали (це був 2007 рік) – ми випустили міські облігації п’ятирічні на суму приблизно 90 млн грн. Курс тоді був 4,5 грн за долар, за 5 років став 8 грн за долар. При цьому зросла дуже сильно вартість матеріалів, вартість робочої сили. 

 

Мене критикували, мовляв, не можна загоняти місто в борги. Люди, я взяв 20 млн доларів, а віддав 10 млн доларів. Це вигідно?

 

Я все життя вчуся. Щось знаю, дуже багато не знаю. Я відповідаю відсотків на 10 тим критеріям, які в мене всередині. Мене надихає бажання зробити Львів краще. Я народився, вивчився, закохався, у нас із Катериною тут народилося 5 хлопців. Я маю банальне бажання тут постаріти. А коли ти старий, треба щоб дороги були рівненькі, трамваї новенькі, водичку із крану можна було пити. А хто це зробить? Я це беру і роблю.

 

Я працюватиму доти, доки є довіра. Міським головою не можна працювати все життя. У вас немає ні суботи, ні неділі, ні вечора, біля вас постійно телефон, а у вас ще сім’я, діти.

 

Самоорганізація, самодисципліна, самоврядність — те, що я пропоную для всієї України. Перед кожними виборами ми зачаровуємося, а потім розчаровуємося. А ми повинні ставати дорослими.

 

Формула успіху дуже проста: багато працювати, любити людей і вірити в Бога.

Фото: Тарас Макаренко.


comments powered by Disqus