26 травня 2014

Михайло Мінаков: «В Україні модерність співіснує з архаїчним суспільством»

 

На зустрічі в рамках проекту kmbs CHANGE talks Михайло Мінаков, філософ, директор Інституту критики і доцент кафедри філософії та релігієзнавства Києво-Могилянської академії, розповів про своє бачення модернізації, про те, як українців тягне до архаїки та чому Китай приречений.


 

Про модернізацію

Модерн – це стан суспільства, принципово інший, ніж традиційний. Це коли не традиції, а людина є джерелом тих чи інших норм чи цінностей. Це коли ми зненацька перестаємо говорити «так воно було завжди, і так має бути», а замість цього починаємо аргументувати, домовлятися. У людей з’являється уявлення про свободи, про природжені права. Тобто світ починає ускладнюватися, щойно людина стає джерелом норм і цінностей.

 

Модерності можуть бути різні: для західної Європи - один шлях, для пострадянського простору — інший. Ми вже – безумовно модернізована нація. Але наш модерн відрізняється від західного. У нас модерність співіснує з архаїчним суспільством.

 

Це особливість України – прихована архаїзація, яка відбувається одночасно з модернізацією. Це означає, що ми повертаємось до традицій як джерела правління. Наприклад, церква починає відігравати політичну роль. Або інший яскравий приклад – повернення вишиванок.

 

Виявляється, щоб бути українцями, нам потрібно бути архаїчними.

 

Вишиванку навіть під європейський піджак треба обов‘язково одягти. Я не проти вишиванок, але чому селянський ритуальний одяг, придуманий романтиками в 19-му столітті, має таке велике значення в 21-му?

 

Вишиванка, як і кілт у Шотландії, – це елемент національної ідентифікації. Ми віримо, що це має значення: у одного регіону один малюнок, у другого – інший. Насправді ж це просто ще одна ідеологічна структура, яка керує нашою волею. Як тільки ми починаємо апелювати до традиційних цінностей, то одразу «вмикаються» заборони: зайві права – не можна, вільна преса – не можна... Так відбувається архаїзація суспільства.

 

У суспільстві є дві сфери: публічна і приватна сфера. Приватна — особисті стосунки, бізнес, церква, родинне життя. Публічна — це законодавча, судова влада, виконавча влада. На межі між публічним і приватним лежить те ядро, яке називається громадянським суспільством – це місце, де приватні інтереси можуть перетворитися на публічні. Модель модерну відображає, як співіснують ці дві сфері — публічна и приватна. 

 

В нашій модерності принциповий розрив між приватнім и публічнім знищено.

 

Коли розвалився СРСР, люди сподівались – навіть якось по-дитячому, - що це автоматично приведе до демократії і до ринкової економіки, що ми будемо вільні, і ми будемо заробляти. Сподівання на ринок – це сподівання на структурування приватної сфери. Сподівання на демократію – це надія на структурування публічної сфери.

 

В період з 1989-го до сьогодні в приватній сфері ми мали цілу купу революцій, починаючи з приватизації. Але наша публічна сфера не мала революції. На перший погляд ми багато чого змінили в цій сфері, та насправді вижили переважно радянські інституції, які в капіталістичних умовах почали діяти інакше. В результаті ми маємо дуже сильну приватну сферу, яка постійно намагається захопити публічні структури – саме тому влада в нас задовольняла інтереси лише 10% наближених до неї.

 

 

Про Китай

Китай – це модерність, яка в дечому схожа на нашу. Це місце, де традиція була знищена так само, як і у нас. В нас це вбивали разом із носіями традицій: священиками, інтелігенцією... В Китаї також вбивали свою аристократію. Традиція передається за допомогою мови, тому у нас була радянська «русифікація», а в Китаї змінили ієрогліфи. Було 28 рисок, а стало 12. Селянам і робочим стало простіше користуватись цим алфавітом, але це зробило неможливим читання старих текстів.

 

«Кольорові» революції дуже важливі – вони дають можливість повернутись на шлях модернізації.

 

Для нас це можливо, для Китаю – ні: вони свій шанс вже розстріляли. Китай приречений на те, щоб залишитись у минулій епосі модерну. Індустріальне суспільство там досягло небувалого масштабу, але вони так і не змогли перейти в інформаційну епоху. І я вважаю, що це суспільство неодмінно розпадеться, хоч і не можу сказати, коли.

 

 

Про цінності

Є речі, про які до кінця проговорити не можна. Цінності – одна з таких речей. Дуже часто розмова про цінності замулює очі і не дає зрозуміти суть. Скажіть чесно, яку реакцію викликають у вас слова «цінність», «духовність? Ви довіряєте людям, які говорять ці слова дуже часто?

 

Найкраще про наші цінності говорять граничні ситуації. Найпростіший приклад того, що таке цінності: на мості стоять троє, і бачать, що людина потопає. Один стрибає в воду, щоб витягнути, інший закляк, третій знімає на відео. Ця поведінка миттєво проявляє наші базові установки. Проте це не означає, що ми приреченні завжди жити з цими цінностями. Якщо ми будемо з ними працювати, то станемо й інакше діяти в граничних ситуаціях.

 

Існують спеціальні інститути для того, щоб підготувати людину до граничної ситуації. Скажімо, армія. Це традиційний, дуже давній інститут, який готує вас померти. Або вбити і померти. Те саме і з медичним університетом: на першому курсі ви працюєте в анатомічному театрі, аби звикнути до того, що тіло — це інструмент.

 

 

Про суспільства грошей і технологій

Гроші не можуть бути цінністю довго. Якщо найвищою цінністю суспільства є гроші, воно швидко зникає, його поглинають інші. Воно або стає монархією чи диктатурою, або перетворюється на частину інших монархій та диктатур. Або демократій – і це не найгірший варіант. Тому наступне суспільство має бути суспільством не грошей, а технологій. Це відбувається вже навіть у нашому пострадянському суспільстві.

 

Технології можуть бути різними. Є технології, які ми знали в індустріальному суспільстві: гвинтики, механізми... Є технології, які використовуються для побудови держави, нації – це називається соціальною інженерією. Інформаційне суспільство також використовує певні «технології», але йдеться про особливий спосіб застосування технологічного мислення в неієрархічних умовах. Тут виникає ціле поле для діяльності, для політичної творчості: наприклад, компанії з приватного сектору ідуть в публічний і намагаються працювати там, застосовуючи там свій досвід підприємництва, для суспільної користі і без мети власного збагачення.

 

В Росії зараз відбувається інший процес: можливо, вони від суспільства грошей перейдуть до тоталітарного суспільства. Що таке тоталітаризм? Це коли сфера приватного зникає. Сім'я, родина, бізнес, церква - стають частинами публічного, і люди  втрачають інтимність.

 

У ранніх текстах і рукописах Карла Маркса він описує капітал як страшну, чорну силу, яка «висмоктує» з нас людяність.

 

Чим ближче ти до цієї чорної сили, «анонімної інстанції», тим менш людяним ти є. Ось чому пролетарі такі важливі – бо вони знаходяться найдальше від капіталу. Значить, в них найбільше людського, і вся надія на розвиток людини, на те, що цю «анонімну інстанцію» буде подолано – йде від них.

 

Фото: kmbs


comments powered by Disqus