30 березня 2014

Хуліан Растрепо: «Головне для мене — можливість вчитися»

У квітні «План „Б“» розповідав про конкурс Kyiv EDGE, а також проект благоустрою центральної частини Києва одного з переможців конкурсу — Хуліана Растрепо. «План „Б“» також публікував десять порад молодих архітекторам від архітектурного бюро Taller 301, одним з засновників якого є Хуліан. У рамках міжнародного архітектурного фестивалю CANactions 2012 ми взяли інтерв’ю у відомого архітектора. Фото: http://platfor.ma/articles/khulian-rastrepo/


— Хуліан, розкажіть нам про свою роботу. Чим ви заробляєте собі на життя?


Хуліан Растрепо — архітектор бюро Taller 301

— Я архітектор. Дуже люблю свою роботу, тож часто те, чим я заробляю собі на життя співпадає з тим, чим я розважаюся. Наразі моя робота приносить задоволення, але не заробіток. Не завжди так. В нашому офісі – а ми молоде архітектурне бюро TALLER 301 — ми переконані, що запорукою успіху у своїй справі є задоволення від процесу роботи. Ми розважаємося, коли працюємо, а не просто розважаємося. Звичайно, за такого підходу ми завжди ризикуємо, але досвід нашого бюро показує, що це працює. За роки існування TALLER 301 ми виросли з колективу з трьох студентів до повноцінного бюро, і досягли своїх найперших цілей — ми отримуємо замовлення, подорожуємо, вчимося, здобуваємо безцінний досвід і знайомимося з людьми з різних країн. Все це завдяки нашій безперервній роботі.

 

— Розкажіть про ваш проект для конкурсу KYIV EDGE. Чи втілюється він в життя?

 

— Ми вже рік — з того часу, як наш проект був обраний найкращим на конкурсі — працюємо з владою міста над реалізацією нашого плану. За цей час ми трошки зрушили з місця, і тепер розробляємо малесенький фрагмент проекту для реалізації. Сподіваємося, що на цьому втілення нашого проекту в життя не закінчиться. Хоча ми ще так і не змогли домовитися з владою про повноцінне будівництво проекту, ми все ж зробили дещо для Києва. У лютому ми запросили до столиці України колишнього мера столиці Колумбії, Енріке Пеньялосу, і результат його візиту не змусив себе чекати. Вже зараз на Хрещатику немає машин на тротуарах.

І хоча тільки одну вулицю було звільнено від машин, проте процес пішов, влада міста зайнялася публічним простором. Це дало поштовх для розвитку Києва як міста для людей, яким, ми маємо надію, Київ стане в майбутньому.

— Що для вас є головним у роботі?

 

— Головне для мене — можливість вчитися. Я щасливий, бо географія наших проектів насправді глобальна, всюди є свої нюанси для архітектора, і для нас як молодих спеціалістів це чудова нагода якомога більше дізнатися, отримати різноманітний досвід.

 

 

 

— Це ваш четвертий візит до Києва. Як ви вперше потрапили сюди з далекої Південної Америки?

 

— Ми беремо участь у багатьох міжнародних архітектурних конкурсах, тож географія наших проектів глобальна. Дізнавшись про конкурс KYIV EDGE, ми відразу вирішили брати участь у ньому. До цього конкурсу ми нічого не знали про Київ, а він виявився прегарним містом з величезним потенціалом розвитку. Ми ще дивувалися тоді, мовляв, місто таке гарне, що ж нам проектувати в ньому? Нам довелося дуже добре його вивчити, аби наш проект не був відірваним від контексту. KYIV EDGE — не просто ще один архітектурний конкурс на проект будівлі, це конкурс благоустрою, проекту громадського простору. Це складна робота, адже йдеться не про те, аби просто зробити красивий тротуар… У містах Колумбії дуже бракує громадського простору (свого часу Енріке Пеньялоса на місці гетто розбив парк у Боґоті — прим. ред.), але у Києві його предостатньо — тільки над ним треба попрацювати, витиснути з нього якнайбільше. В даному випадку перед нами складне завдання.

Нам потрібно не тільки зробити простір функціональним, але треба ще й зберегти те, що є. Якщо ми цього не зробимо, є багато зацікавлених людей на землю в центрі Києва для використання в не надто громадських цілях…

— Ви проектуєте громадський простір, чи будівлі також?

 

— Ми проектуємо і те, і те. Наші роботи дуже різні і мають різний масштаб — від соціального житла за $5,000 в Колумбії до 403 гектарів в історичному центрі Києва. Протяжність одного з наших конкурсних проектів була 85 км. Все залежить від методології. В кожному окремому проекті ми намагаємося радитися з експертами, і таким чином нам вдається буквально працювати в різних масштабах.

 

— Як щодо реалізації ваших проектів? Адже більшість ваших робіт — конкурсні…

 

— Переважна більшість наших робіт не були збудовані, проекти лежать в столі… Це справа часу, зведення займає щонайменше два роки. Будівництво кількох проектів от-от розпочнеться, інші чекають свого часу. Нашому бюро чотири роки — цього часу занадто мало.

 

— Хуліан, як архітектор, який багато подорожує, чи помічаєте ви якісь глобальні тренди в сучасній архітектурі?

 

— Звичайно, тренди є, але вони не є всезагальними. Це дуже залежить від економіки держави, що, в свою чергу, також залежить від рівня розвитку країни. Можна говорити про якісь тренди в Європі, але, скажімо, Україна, так близько географічно, ще не поділяє цих тенденцій.

Що цікаво, так це те, що ми помічаємо багато процесів в Україні, котрі свого часу, років п’ятнадцять тому, пережила Колумбія. Це не означає, що ми попереду вас — ми маємо свої проблеми, котрих в вас немає.

Щойно тепер до нас дійшов тренд урбаністичної резервації, який був панівним в Європі деякий час тому, очевидно що Європа попереду нас.

 

— Чи можете ви назвати ці процеси?

 

— Звичайно. Перш за все це усвідомлення важливості громадського простору та урбаністичної культури загалом (Енріке Пеньялоса був одним з піонерів цього руху в Колумбії — прим. ред.). Це проблема громадської свідомості. В Україні багато проблем з громадським простором, які, скажімо, європейцям здаються значними, проте українці звикли до цього, тут і для водіїв, і для пішоходів автівки на тротуарах — звична річ…

 

Бесіду вела Ольга Сняданко
Фото: Олександр Космач


comments powered by Disqus