30 березня 2014

Гуус Екстра: «Україна вже живе в умовах трилінгвізму»

Чим більше мов знаєш, тим більше шансів знайти себе у цьому великому світі. Але всіх мов не вивчиш. Щоб зрозуміти, якими мовами говоритиме світ завтра, «Платформа» зустрілася з професором з Нідерландів, завідувачем кафедри мов і меншин Тілбурзького університету Гуусом Екстра. Він завітав в Україну в рамках програми British Council «Багатомовна Європа». Пан Гуус Екстра спеціалізується на питаннях мовної адаптації іммігрантських меншин та освіти на національному та європейському рівнях. Користуючись нагодою ми також розпитали професора про його бачення мовної ситуації  Україні. Фото: http://platfor.ma/articles/guus-extra/

 

— Як вирішувати проблеми, які виникають у багатомовних країнах?

 

Гуус Екстра — нідерландський лінгвіст

— У рамках свого візиту в Україну я провів лекцію для студентів Національного лінгвістичного університету. Я вирішив присвятити її висвітленню ідеї трилігнвізму, так званої «трилінгвістичної формули», яку сьогодні активно просуває Європейська Комісія. Що це таке? Як, власне, зрозуміло з назви, вона полягає у створенні лінгвістичної системи, у якій функціонувало б три мови. Якщо ми говоримо про Європейський Союз, то ця ідея втілюється таким чином. Першою, але, що важливо, не домінантною, є мова країни, у якій ви живете. Тут все виглядає дуже просто, але насправді воно таким не є. Річ у тім, що з глобалізацію значного масштабу набула міграція.

 

Тобто сьогодні для більшості (близько 60%) людей державна мова фактично є вже другою після рідної. Ця тенденція актуальна для усієї Західної Європи. Другою є мова «інтернаціонального престижу». Зрозуміло, що Комісія, намагаючись бути толерантною, відкрито не каже, що це англійська. Зроби вона так, наприклад, Франція одразу образилась би. Але всі ми розуміємо реальний стан речей. Навіть у початковій школі діти обов'язково вивчають англійську. І нарешті третя мова  — «мова персональної адаптації». Вона, перш за все, актуальна для емігрантів. Це може бути турецька, арабська, сомалі та будь-яка інша мова країни, з якої приїхали люди. Ця формула є універсальною і може застосовуватися будь-де.

 

— Як ви можете прокоментувати мовну ситуацію в Україні?

 

— Україна, на мою думку, не є винятком із загальносвітових тенденцій.

Після коректної оцінки ситуації, стає зрозуміло, що ви вже застосовуєте цю трилінгвістичну формулу. Тобто маєте свою власну українську мову як державну та офіційну, так само використовуєте англійську як мову «престижу», а домінантна національна меншина спілкується російською.

І, на перший погляд, це абсолютно нормально. Наскільки я знаю, в Україні налічується близько 13 мов національних меншин.

 

Але ваша проблема в тому, що кількість російськомовного населення значно перевищує кількість носіїв інших мов. Цим Україна чимось нагадує мені Литву. Там, як ви знаєте, російська довгий час була мовою «престижу» та домінувала над національною. Але зараз пріоритети змінилися, і тим, хто послуговувався лише російською, доводиться вчити державну мову. У випадку України — це цілковито політичне питання. І вирішувати його слід так само на політичному рівні. Наскільки я зрозумів, у вашій країні зараз панівною патріотичною ідеєю є збереження тільки однієї державної мови — української. Жодних «українська + російська». Зараз ви намагаєтеся направляти людей, агітувати їх спілкуватися українською, робити так, щоб саме вона була мовою науки, політики тощо. Але треба пам'ятати, що мови національних меншин також потрібно підтримувати, хоча б на регіональному рівні. Маємо схожу ситуацію в Нідерландах. І в нас вона вирішується просто: представники національних меншин продовжують спілкуватися своєю мовою, можуть вільно робити це, але мусять знати і державну.

 

— Що робити, коли мова національної меншини починає домінувати над національною?

 

— Це ви знову скеровуєте мене прокоментувати ситуацію, яка склалася в Україні? Як ви вже зрозуміли, я активний прихильник трилінгвістичної формули. Але у випадку такого зворотного домінування, потрібна обов'язкова підтримка з боку держави. Це можуть бути різні програми, заохочення, пропаганда — варіантів безліч. Якщо це не робиться, це шкодить країні. Ми ж бачимо приклад Білорусі, де навіть президент країни розмовляє російською. Чи я розумію, чому так відбувається? Так, це цілком закономірно. Чи схвалюю я це? Ні, тому що так не повинно бути.

 

— Якою має бути позиція національних меншин у суспільстві, як правильно відстоювати свої права?

 

— Одразу зазначу, що існує два типи меншин — місцеві, тобто ті, що закріпилися на певній території вже давно, та іммігрантські. І наскільки активно діти спілкуватимуться мовою меншини, частиною якої вони є, залежить переважно від батьків, виховання та власного вибору. Проте в будь-якому разі люди повинні мати можливість навчатися своєю рідною мовою — це як мінімум. Наприклад, у Швеції ще 1976 року була прийнята мовна реформа, яка закріплює за ними це право.

Більше того, достатньо лише п'яти дітей навіть не на школу, а на ціле місто, щоб таке навчання здійснювалося хоча б факультативно та фінансувалося державою.

— Сьогодні в Україні молоде покоління знає принаймні одну іноземну мову. Але зважаючи на відсутність іншомовного середовища, у більшості виникає проблема з її використанням. Як ви порадите її вирішувати?

 

— Використання іноземних мов на території конкретної країни переважно залежить від того, скільки можливостей матиме студентство. Але я розумію, що, наприклад, навчання за кордоном з шансом опинитися в іншому мовному середовищі наразі є дуже дорогим. Я чув, що більшості українських студентів важко потрапити туди. І це дуже погано, адже, на мою думку, таке занурення – найкращий спосіб не тільки опанувати мову, навчитися вільно нею користуватися, але й розширити власний кругозір. У будь-якому разі уряд України та посольства повинні відкривати філіали вивчення іноземних мов з метою їх популяризації. Це буде і в інтересах інших країн, адже відбуватиметься мовна та культурна експансія, і задовольнятиме інформаційні потреби населення України.

 

— Яку іноземну мову ви радите вивчати, зважаючи на актуальну ситуацію у світі?

 

— Можу впевнено сказати, що це французька та німецька. Останню я раджу вивчати тим, хто вже знає англійську. З французькою буде трохи важче, але вона також потрібна.

 

— Яка країна, за вашими спостереженнями, найбільш багатомовна?

 

— Зі свого досвіду, а я працював у США, Південній Африці, Австралії, можу стверджувати, що найбільш багатомовною зараз є Австралія. І цікаво, що людей, для яких англійська є рідною, там зовсім небагато. Потроху починають домінувати південноазіатські мови: в'єтнамська, камбоджийська, мандаринська та філіппінська. Крім того, перебуваючи в Мельбурні, я переконався в тому, що у цій країні вміють правильно підходити до вирішення мовних проблем. Так, в місті функціонує Вікторіанська школа мов. У ній кожен учень зобов'язаний вивчати дві іноземні мови. Тобто діти, які спілкуються англійською вдома, також змушені вивчати дві додаткові. Такий прийом допомагає подолати мовну нерівність, яка сьогодні панує у світі.

 

— Наведіть приклад вдалого ведення мовної політики на рівні держави.

— Розумієте, річ у тім, що в світі існує тільки дві країни (звичайно, окрім Великобританії та США), де ви може спокійно вижити, знаючи лише одну англійську — це Нідерланди та Швеція. Тому що кожен водій таксі, кожен продавець у крамниці нею володіє.

Деяким англомовним емігрантам навіть буває складно вивчити, наприклад, швецьку, тому що всі, відчуваючи їх мовний дискомфорт, одразу переходять на англійську. Але, думаю, найкраще до вирішення мовної проблеми, принаймні в Європі, підійшла все-таки Швеція. Вони активно застосовують трилінгвістичну формулу, про яку я згадував. Зі свого досвіду я знаю, що дуже багато залежить від ставлення до іноземних мов, яке панує у тому чи іншому суспільстві. Якщо воно вороже, навряд чи це сприятиме правильному веденню мовної політики. І якщо держава підтримує національну мову та разом з тим створює умови для розвитку, популяризації інших мов — це піде країні тільки на краще.

 

Спілкувалася Марія Фронощук
Фото: Олександр Гонтар


comments powered by Disqus